ІНТРАЗОНА́ЛЬНІСТЬ (від лат. intra — всередині і зональність) — фрагментарне пошире­н­ня певних ландшафтів або їхніх компонентів у суміжних ландшафтних зонах; окремий випадок азональності. Зумовлена місц. причинами, зокрема наявністю засолених ландшафто­утворювал. порід та локал. пере­зволоже­н­ням і заболоче­н­ням земель. Напр., інтразонал. солонцево-солончакові ландшафтні утворе­н­ня поширені в лісо­степ. і степ. зонах України. Вони приурочені до засолених від­кладів у межах заплав. та надзаплав. терас, низького узбереж­жя Чорного й Азов. морів, днищ подів Придні­пров. та Причорномор. низовин. Інтразонал. ландшафти з солонцями та осолоділими ґрунтами поширені в Україні на пл. 3,99 млн га. Пере­важну частину їх (2,7 млн га станом на 2000) роз­орано, проте вони також під­лягають (на 40–60 % площі) залужен­ню та викори­стан­ню для потреб роз­будови нац. екол. мережі. Інтразонал. ландшафтні утворе­н­ня з надмірно зволоженими ґрунтами і болотами найбільше поширені на Поліс­сі та в Лісо­степу України, локально — у степ. Причорноморʼї. Прикладом І. є також наявність соснових лісів у лісо­степ. та степ. зонах на борових терасах річок.