Інтуїція

ІНТУЇ́ЦІЯ (лат. intuitio, від intueor — уважно дивлюся) — зна­н­ня, що виникає без усві­домле­н­ня шляхів та умов його отрима­н­ня; здатність без­посередньо пі­знавати істину без будь-якого звʼязку з чут­тєвим і раціональним пі­зна­н­ням. І. трактують і як специфічну здатність (напр., художня або наук. І.), і як цілісне охопле­н­ня умов про­блем. ситуації. Роз­різняють чут­тєву й моторну І. Перша — кінц. етап в осягнен­ні зовн. обʼєкта, який існує в синтезі елементів у часі та просторі; друга — готова команда склад. дії або низки дій, що не залежить від сві­домої під­готовки. Для концепцій інтуїтивізму (А. Берґсона, М. Лоського, З. Фройда та ін.) характерне трактува­н­ня І. як прихованої в несві­домому першо­причини твор. акту. Сучасна психологія роз­глядає І. як необхід., внутрішньо зумовлений природою творчості момент виходу за межі усталених стереотипів, зокрема логіч. про­грам пошуку роз­вʼяза­н­ня задач; т. зв. без­посереднє інтуїтивне зна­н­ня, за­звичай опосередковане досві­дом практ. і духов. діяльностей людини. Інтуїтивні компоненти виявляються у всіх професіях та різних жит­тєвих ситуаціях, насамперед, повʼязаних із дефіцитом часу та інформації. В житті кожної людини бувають моменти, коли гостра не­стача інформації та часу для прийня­т­тя від­повід. ріше­н­ня не до­зволяє спокійно, методично та раціонально врахувати всі об­ставини, тоді І. дає можливість побачити про­блему в цілому, пере­бороти обмеженість ві­домих під­ходів до її роз­вʼяза­н­ня. Поня­т­тя «І.» часто повʼязують з інсайтом, яке трактують як момент осяя­н­ня, коли людина раптово знаходить виріше­н­ня задачі, а також із творчістю. Зокрема В. Моляко, роз­глядаючи І. у звʼязку з роз­вʼяза­н­ням твор. задач, ви­значив її як до певної міри не усві­домлені субʼєктом процеси мисле­н­ня, що сприяють вирішен­ню задачі або її частини.

Про­блема І. спочатку по­стала як гносеол. феномен у системі теорії пі­зна­н­ня (давньоіндій. та антична філософія), згодом — як псих. і психоевристич. феномен, що збіглося в часі з ви­окремле­н­ням психології у самост. галузь (кін. 19 ст.). Від­тоді дослідж. про­блеми проводили у двох від­носно самост. напрямах: власне філос. (гносеол.) і психологічному. Ви­вче­н­ня І. ускладнює над­звичайно широкий семантич. діапазон самого поня­т­тя: від напів­сві­домого перед­чу­т­тя, близького за характером і формою вияву до псих.-біол. інстинкту тварин, до найвищих форм твор. мисле­н­ня. І. є склад. і багато­гран. явищем: з одного боку, це специфічна форма пі­знав. діяльності, з ін. — особлива форма псих. від­ображе­н­ня. Як момент пі­зна­н­ня вона містить елементи абстрактно-логічного й психічно-індивідуального. Остан­нє знач. мірою впливає на пере­біг пі­знав. процесу, створює певне емоц. тло. Однією з най­складніших у дослідж. І. є про­блема класифікації. Найві­домішою є класифікація М. Бунге, який роз­різнив чут­тєву та інтелектуал. І. У межах першої вчений виділив на­ступні форми: І. як сприйня­т­тя (швидке ототожне­н­ня значе­н­ня предмета, явища або знака, здатність до інтер­претації), І. як уява (здатність до уявле­н­ня, або геом. І., здатність до створе­н­ня метафор). Інтелектуал. І. класифікував на І. як розум (при­скорений умовивід, здатність до синтезу, узагальнене сприйня­т­тя, здоровий глузд — судже­н­ня, що ґрунтується на повсякден. знан­ні й не спирається на спец. зна­н­ня чи методи), І. як оцінку (практ. мудрість, вмі­н­ня швидко й правильно оцінювати важливість про­блеми, надійність методу й корисність дії, звичайний спосіб мисле­н­ня). Крім того, виділяють ейдетичну й концептуал. І. (А. Кармін, Е. Хайкін). Концептуал. І. — процес формува­н­ня нових понять на основі наяв. наоч. образів, ейдетична — побудова нових наоч. образів на основі наяв. понять. І. є предметом ви­вче­н­ня таких наук, як філософія, психологія, фізіологія вищої нерв. діяльності та ін., що й зумовило різні під­ходи до дослідж. й числен­ні ви­значе­н­ня поня­т­тя. І. має важливе значе­н­ня як у повсякден. житті, зокрема в спілкуван­ні людей (напр., емпатія як здатність від­чувати пере­жива­н­ня ін. людини), так і в профес. діяльності (лікарів, психологів, слідчих та ін.), худож. творчості. Вагому роль І. ві­ді­грає у наук. пі­знан­ні, при цьому в науці завжди під­дають сумніву правомірність знань, отриманих інтуїтив. шляхом.

Літ.: Бунге М. Интуиция и наука. / Пер. с англ. 1967; Ирина В. Р., Новиков А. А. В мире на­учной интуиции: Интуиция и разум. 1978; Асмус В. Ф. Про­блема интуиции в философии и математике. 3-е изд. 2004 (усі — Москва).

Т. М. Яблонська

Завантажити статтю