ІНТУЇТИВІ́ЗМ — філософський напрям, що ґрунтується на ро­зумін­ні інтуїції як способі роз­витку біо­логічного життя, прагне подолати обмеженість механістичного тлумаче­н­ня світу та логіко-дискурсивного пі­зна­н­ня. І. виник на початку 20 ст. як реакція на сцієнтистсько-позитивістську тенденцію. Пред­ставники І. (А. Берґсон, М. Лос­ський, Е. Гус­серль та ін.) тлумачили інтуїцію не стільки як пі­знавальну здатність, скільки як певну онтологічну характеристику людського буття, життя взагалі. Зокрема, А. Берґсон роз­глядав інтуїцію та інтелект як способи роз­витку життя: перший орієнтований на без­посереднє зли­т­тя з жит­тєвим процесом, другий — на задоволе­н­ня практичних потреб. Більшість його творів присвячена спростуван­ню механістичних, сцієнтистських по­глядів на психіку людини та її сві­домість, на про­блему роз­витку життя й здатність його осягнути. Згідно з концепцією життя як без­перервного творчого процесу («творча еволюція»), А. Берґсон тлумачив інтуїцію як різновид «симпатії», що вибудовується між людиною і «жит­тєвим поривом», який пронизує органічний світ. Подібний під­хід до інтуїції характерний також для М. Лос­ського, який прагнув надати інтуїції онтологічного значе­н­ня і говорив про «містичний емпіризм», який для нього тотожний І. та означає певний тип ко­ординації між субʼєктом і реальністю. Звідси ідея «ідеал-реалізму». Е. Гус­серль у феноменології, здійснивши «коперніканський пере­ворот», за­стосував феноменологічну редукцію, в процесі якої від­бувається зміна установки сві­домості від сприйня­т­тя фактичних речей до сприйня­т­тя «сутностей». Від­повід­но, в основі будь-якого пі­зна­н­ня пере­буває своєрідна інтуїція — «баче­н­ня сутностей». Остан­нє уможливлює феноменологію, попри те, що вона перед­бачає особливий вид інтуїції, яка від­різняється від інших видів психічного сприйня­т­тя, ап­перцепції тощо. Цю ідею роз­винув М. Шелер, який поширив «ідеацію» на сферу етичних цін­ностей і на­звав «інтуїцією цін­ностей». Її обертони присутні і в феноменологічно орієнтованому екзистенціалізмі. Зокрема, звідси походять поня­т­тя «дорефлективного cogito» у Ж.-П. Сартра, «ро­зумі­н­ня» у М. Гайдеґ­ґера. Див. також Містицизм.