Історико-культурні заповідники

ІСТО́РИКО-КУЛЬТУ́РНІ ЗАПОВІ́ДНИКИ – спеціальні законодавчо визначені території, що охоплюють ансамблі й комплекси пам’яток історії та культури, мають виняткову історичну, наукову й культурну цінність та перебувають під охороною держави. Режим утримання заповідників передбачає повну (музеї-заповідники) або частк. (заповідні тер.) заборону вироб. діяльності на цих тер. і вилучення їх із с.-г. землекористування. Розрізняють істор.-архіт., архіт.-істор., істор.-мемор., істор.-археол. та істор.-етногр. І.-к. з. Кожен заповідник створюється й діє на підставі окремо затвердженого положення. Перші І.-к. з. в УСРР організовано у 1920-х pp. Постановами РНК УСРР заповідниками оголошено тер. давньогрец. колонії Ольвія (побл. с. Парутине, нині Очаків. р-ну Микол. обл., 1924), Чернечої гори в м. Канів (нині Черкас. обл.) – могила Т. Шевченка (1925), Києво-Печер. лаври (1926), монастиря «Босих кармелітів» у м. Бердичів (нині Житомир. обл.), замку-фортеці в м. Кам’янець-Подільський (обидва – 1928), замку князів Острозьких у м. Старокостянтинів (обидва – Хмельн. обл.), дитинець у Чернігові, тер. Черніг. Свято-Троїц. Іллін. монастиря та Черніг. Єлец. Свято-Успен. монастиря (усі – 1929), а також Новгород-Сівер. Спасо-Преображен. монастиря (Черніг. обл.) та Кирилів. церкви в Києві. Загалом наприкінці 1920-х pp. в УСРР діяло 9 держ. І.-к. з. Тоді ж започатковано створення заповідників місц. значення, зокрема згідно з відповід. рішеннями місц. органів влади засн. істор.-археол. заповідники на Запорожжі («Кам’янецькі кучугури», 1928) й у с. Верхній Салтів (нині Вовчан. р-ну Харків. обл., 1929), садиба-парк «Качанівка» (нині с-ще Ічнян. р-ну Черніг. обл., 1928) та ін. Упродовж 1930-х pp. через масові репресії серед пам’яткоохоронців і розвал системи охорони культур. спадщини багато заповід. тер. втратили свій статус. Після 2-ї світової війни частину заповідників, що зазнали найбільших руйнувань, не поновлено у заповід. статусі. Натомість організовано нові – «Київський акрополь» із залишками Десятин. церкви, музей-заповідник «Поле битви за Київ» (обидва – 1945), «Поле Полтавської битви» (побл. Полтави, 1949), музей-заповідник І. Тобілевича «Хутір “Надія”» (побл. Кіровограда, 1956). У 1965 оголошено про створення І.-к. з. на о-ві Хортиця в Запоріжжі, однак через розв’язану ідеол. кампанію боротьби з т. зв. укр. бурж. націоналізмом усі відповідні заходи зупинено. У серед. 1970 – 1980-і pp. процес створення І.-к. з. почали розглядати як ефектив. засіб збереження не лише окремих пам’яток, а й ціліс. істор.-культур. комплексів. Статус заповідників поширено на вулиці, квартали, р-ни, істор. центри міст, істор. ландшафти. Були проголошені І.-к. з. істор. тер. і забудови у Львові (1975), Кам’янці-Подільському (1977), Севастополі (1978), м. Острог (Рівнен. обл., 1981), Луцьку (1985), м. Путивль (Сум. обл., 1986), Києві («Стародавній Київ»), м. Керч (нині АР Крим, 1987), м. Чигирин (Черкас. обл., 1989) та ін. З проголошенням держ. незалежності України процес створення І.-к. з. активізувався. У 1-й пол. 1990-х pp. започатковано або реорганізовано з наданням вищого статусу 32 держ. заповідники. Серед них – І.-к. з. «Батьківщина Тараса Шевченка» (с. Моринці Звенигород. р-ну Черкас. обл.), «Поле Берестецької битви» (с. Пляшева Радивилів. р-ну Рівнен. обл.), «Гетьманська столиця» (смт Батурин Бахмац. р-ну Черніг. обл.), «Трахтемирів» (с. Трахтемирів Канів. р-ну Черкас. обл.), а також істор.-архіт. та археол. комплекси в містах Алупка, Бахчисарай (обидва – АР Крим), Вишгород (Київ. обл.), Галич (Івано-Фр. обл.), Глухів (Сум. обл.), Дубно (Рівнен. обл.), Жовква, Золочів (обидва – Львів. обл.), Збараж (Терноп. обл.), Кам’янець-Подільський, Новгород-Сіверський, с. Верхній Салтів тощо. В Указі Президента України від 11 жовтня 1994 «Про національні заклади культури» визначено статус та порядок утворення нац. І.-к. з. Першими нац. заповідниками стали: «Переяслав» Національний історико-етнографічний заповідник, «Херсонес Таврійський» Національний заповідник, «Софія Київська» Національний заповідник, Києво-Печерський історико-культурний заповідник Національний, «Чернігів стародавній» Національний архітектурно-історичний заповідник, «Давній Галич» Національний історико-культурний заповідник, «Чигирин» Національний історико-культурний заповідник, «Хортиця» Національний заповідник.

Літ.: Акуленко В. І. Охорона пам’яток культури в Україні (1917–1990). К., 1991; Історико-культурна спадщина України: проблеми дослідження та збереження. К., 1998; Вечерський В. В. Архітектурно-містобудівна спадщина регіонів України // Археометрія та охорона істор.-культур. спадщини. 1999. № 3; Історико-культурні заповідники України. К., 2007.

С. І. Кот

Рекомендована література

Акуленко В. І. Охорона пам’яток культури в Україні (1917–1990). К., 1991;
Історико-культурна спадщина України: проблеми дослідження та збереження. К., 1998;
Вечерський В. В. Архітектурно-містобудівна спадщина регіонів України // Археометрія та охорона істор.-культур. спадщини. 1999. № 3;
Історико-культурні заповідники України. К., 2007.