Історико-культурні заповідники

Визначення і загальна характеристика

ІСТО́РИКО-КУЛЬТУ́РНІ ЗАПОВІ́ДНИКИ — спеціальні законодавчо ви­значені території, що охоплюють ансамблі й комплекси памʼяток історії та культури, мають виняткову історичну, наукову й культурну цін­ність та пере­бувають під охороною держави. Режим утрима­н­ня заповід­ників перед­бачає повну (музеї-заповід­ники) або частк. (заповід­ні тер.) заборону вироб. діяльності на цих тер. і вилуче­н­ня їх із с.-г. землекористува­н­ня. Роз­різняють істор.-архіт., архіт.-істор., істор.-мемор., істор.-археол. та істор.-етногр. І.-к. з. Кожен заповід­ник створюється й діє на під­ставі окремо затвердженого положе­н­ня. Перші І.-к. з. в УСРР організовано у 1920-х pp. По­становами РНК УСРР заповід­никами оголошено тер. давньогрец. колонії Ольвія (побл. с. Парутине, нині Очаків. р-ну Микол. обл., 1924), Чернечої гори в м. Канів (нині Черкас. обл.) — могила Т. Шевченка (1925), Києво-Печер. лаври (1926), монастиря «Босих кармелітів» у м. Бердичів (нині Житомир. обл.), замку-фортеці в м. Камʼянець-Подільський (обидва — 1928), замку князів Острозьких у м. Старокостянтинів (обидва — Хмельн. обл.), дитинець у Чернігові, тер. Черніг. Свято-Троїц. Іллін. монастиря та Черніг. Єлец. Свято-Успен. монастиря (усі — 1929), а також Новгород-Сівер. Спасо-Преображен. монастиря (Черніг. обл.) та Кирилів. церкви в Києві. Загалом на­прикінці 1920-х pp. в УСРР діяло 9 держ. І.-к. з. Тоді ж започатковано створе­н­ня заповід­ників місц. значе­н­ня, зокрема згідно з від­повід. ріше­н­нями місц. органів влади засн. істор.-археол. заповід­ники на Запорож­жі («Камʼянецькі кучугури», 1928) й у с. Верх­ній Салтів (нині Вовчан. р-ну Харків. обл., 1929), садиба-парк «Качанівка» (нині с-ще Ічнян. р-ну Черніг. обл., 1928) та ін. Упродовж 1930-х pp. через масові ре­пресії серед памʼятко­охоронців і роз­вал системи охорони культур. спадщини багато заповід. тер. втратили свій статус. Після 2-ї світової війни частину заповід­ників, що за­знали найбільших руйнувань, не поновлено у заповід. статусі. Натомість організовано нові — «Київський акрополь» із залишками Десятин. церкви, музей-заповід­ник «Поле битви за Київ» (обидва — 1945), «Поле Полтавської битви» (побл. Полтави, 1949), музей-заповід­ник І. Тобілевича «Хутір “Надія”» (побл. Кірово­града, 1956). У 1965 оголошено про створе­н­ня І.-к. з. на о-ві Хортиця в Запоріж­жі, однак через роз­вʼязану ідеол. кампанію боротьби з т. зв. укр. бурж. націоналізмом усі від­повід­ні заходи зупинено. У серед. 1970 — 1980-і pp. процес створе­н­ня І.-к. з. почали роз­глядати як ефектив. засіб збереже­н­ня не лише окремих памʼяток, а й ціліс. істор.-культур. комплексів. Статус заповід­ників поширено на вулиці, квартали, р-ни, істор. центри міст, істор. ландшафти. Були проголошені І.-к. з. істор. тер. і забудови у Львові (1975), Камʼянці-Подільському (1977), Севастополі (1978), м. Острог (Рівнен. обл., 1981), Луцьку (1985), м. Путивль (Сум. обл., 1986), Києві («Стародавній Київ»), м. Керч (нині АР Крим, 1987), м. Чигирин (Черкас. обл., 1989) та ін. З проголоше­н­ням держ. незалежності України процес створе­н­ня І.-к. з. активізувався. У 1-й пол. 1990-х pp. започатковано або реорганізовано з на­да­н­ням вищого статусу 32 держ. заповід­ники. Серед них — І.-к. з. «Батьківщина Тараса Шевченка» (с. Моринці Звенигород. р-ну Черкас. обл.), «Поле Берестецької битви» (с. Пляшева Радивилів. р-ну Рівнен. обл.), «Геть­манська столиця» (смт Батурин Бахмац. р-ну Черніг. обл.), «Трахтемирів» (с. Трахтемирів Канів. р-ну Черкас. обл.), а також істор.-архіт. та археол. комплекси в містах Алупка, Бахчисарай (обидва — АР Крим), Вишгород (Київ. обл.), Галич (Івано-Фр. обл.), Глухів (Сум. обл.), Дубно (Рівнен. обл.), Жовква, Золочів (обидва — Львів. обл.), Збараж (Терноп. обл.), Камʼянець-Подільський, Новгород-Сіверський, с. Верх­ній Салтів тощо. В Указі Президента України від 11 жовтня 1994 «Про національні заклади культури» ви­значено статус та порядок утворе­н­ня нац. І.-к. з. Першими нац. заповід­никами стали: «Пере­яслав» Національний історико-етно­графічний заповід­ник, «Херсонес Таврійський» Національний заповід­ник, «Софія Київська» Національний заповід­ник, Києво-Печерський історико-культурний заповід­ник Національний, «Чернігів стародавній» Національний архітектурно-історичний заповід­ник, «Давній Галич» Національний історико-культурний заповід­ник, «Чигирин» Національний історико-культурний заповід­ник, «Хортиця» Національний заповід­ник.

Літ.: Акуленко В. І. Охорона памʼяток культури в Україні (1917–1990). К., 1991; Історико-культурна спадщина України: про­блеми дослідже­н­ня та збереже­н­ня. К., 1998; Вечерський В. В. Архітектурно-містобудівна спадщина регіонів України // Археометрія та охорона істор.-культур. спадщини. 1999. № 3; Історико-культурні заповід­ники України. К., 2007.

С. І. Кот

Завантажити статтю