КОЧУБЕ́Й Володимир Іванович (1888, с. Жижниківці, нині Білогірського ра­йону Хмельницької обл. — 08. 12. 1937, Мос­ква) — археолог, крає­знавець. Батько С. Кочубея. 1905 закінчив учительську семінарію, від 1906 учи­телював. 1908–13 на­вчався в учительському ін­ституті. Публікував крає­знавчі роз­­відки на сторінках газети «Вісті Волин­ського губернського земства» і «Нове життя для всіх». 1919–22 служив у Червоній армії. Від 1923 — учитель професійно-технічної школи у м. Славута (нині Хмельницької обл.). Член Волинського наукового товариства дослідників. Спів­засновник низки крає­знавчих гуртків у містах та селах Славутського, Полонського, Красилівського, Судилківського (нині Шепетівського), Ізяславського, Ляховецького (нині Білогірського) ра­йонів (ни­ні усі — Хмельницької обл.). Від 1926 — уповноважений Всеукраїнського археологічного комітету при ВУАН по Шепетівській окрузі та Київської кра­йової ін­спектури для охорони памʼяток куль­тури на Шепетівщині. 1926 засну­вав та очолив Шепетівський окружний крає­знавчий музей у м. Славута, ініціював створе­н­ня і згодом очо­лив Шепетівське наукове товариство при ВУАН. 1927–29 сприяв проведен­ню під науковим керівництвом С. Гамченка та О. Без­бородька двох геологічних і двох археологічних екс­педицій; 1928–29 також здійснював систематичне обстеже­н­ня памʼяток давньоукраїнського, сакрального і побутового мистецтва. Автор моно­графій «Археологічне обстеже­н­ня берегів р. Горинь в 1928 р.», «До реєстрації археологічних першоджерел на Шепетівщині», «Довід­ник Шепетівщини», «Екс­курсант Шепетівщи­ни» (Шепетівка, 1929). Від 1936 проживав у Москві. 1 вересня 1937 заарештований, 21 листопада того ж року за звинуваче­н­ням у контр­революційній діяльності засуджений до роз­стрілу. Реабілітований 1961.