Іщук Арсен Олексійович
Визначення і загальна характеристика
ІЩУ́К Арсен Олексійович (09(22). 06. 1908, с. Городок, нині Ружин. р-ну Житомир. обл. — 21. 12. 1982, Київ) — письменник, літературознавець, літературний критик. Кандидат філологічних наук (1943), професор (1963). Член СПУ (1954). Закін. Київський університет (1934), де й працював відтоді на каф. історії укр. літ-ри: завідувач кафедри (1948–72), водночас проректор з навч. роботи (1943–56), декан філол. факультету (1956–72). Автор праць з історії укр. літ-ри, проблем традиції і новаторства, реалізму й народності. Створив низку літ. портретів укр. письменників. Як письменник дебютував 1930 оповіданням «На переломі» у ж. «Молодий більшовик». Автор роману-хроніки «Вербівчани» (К., 1961, кн. 1; 1965, кн. 2; 1975, кн. 3) — про життя селянства після 1917. У його перекладі з російської мови вийшли романи Б. Полєвого «Глибокий тил» (1960) і В. Воєводіна «Спокою нема» (1964).
Додаткові відомості
- Основні праці
- Леся Українка. 1950; Павло Тичина. 1954; Василь Минко: Крит.-біогр. нарис. 1957; Сорок років української радянської літератури. 1957; Статті про радянську літературу: Літ.-крит. нариси. 1958; На шляху поступу: Літ.-крит. нариси. 1968 (усі — Київ).
Рекомендована література
Завантажити статтю
Людина 
