Ікромі Джалол

ІКРОМІ́ Джалол (Икромӣ Ҷалол; 07(20). 09. 1909, м. Бухара, нині Узбекистан — 16. 01. 1993, Душанбе) — таджицький прозаїк, драматург. Член СП СРСР (1935). Нар. письменник Тадж. РСР (1979). Державна премія Тадж. РСР ім. Рудакі (1964). Закін. Самарканд. учит. інститут (1928). Працював у НДІ мови та літ-ри, Тадж. театрі драми ім. Лахуті, Тадж. держ. видавництві (усі — Душанбе). Осн. у творчості І. — істор. тематика. Автор зб. оповідань «Ҳаёту зафар» («Життя і перемога», 1934), повісті «Тори тортанак» («Павутина», 1960), романів «Духтари оташ» («Дочка вогню», 1962; укр. перекл. — К., 1970), «Дувоздаҳи дарвозаи Бухоро» («Дванадцять воріт Бухари», 1970), «Тахти вожгун» («Повалений», 1974), драм «Душманон» («Вороги», 1933), «Донаи меҳр» («Зерно любові», 1934), «Дили модар» («Серце матері», 1942), «Хонаи Нодир» («Дім Нодира», 1943) та ін. Роман «Зоѓҳои бадмўр» («Вороння живуче», 1979; укр. перекл. — К., 1987) — про родинне щастя, громадян. відвагу, морал. відповідальність. У нарисах «қаҳрамони Днепр» («Герой Дніпра», 1944) та «Аз Душанбе ба Киев» («З Душанбе до Києва», 1959) осмислював проблеми війни, нац. культур у розмаїтті їх виявів. Окремі твори І. українською мовою переклали Д. Олександренко, О. Шокало, В. Рудковський.

Завантажити статтю