ІКРОМІ́ Джалол (Икромӣ Ҷалол; 07(20). 09. 1909, м. Бухара, нині Узбеки­стан — 16. 01. 1993, Душанбе) — таджицький прозаїк, драматург. Член СП СРСР (1935). Нар. письмен­ник Тадж. РСР (1979). Державна премія Тадж. РСР ім. Рудакі (1964). Закін. Самарканд. учит. ін­ститут (1928). Працював у НДІ мови та літ-ри, Тадж. театрі драми ім. Лахуті, Тадж. держ. видавництві (усі — Душанбе). Осн. у творчості І. — істор. тематика. Автор зб. оповідань «Ҳаёту зафар» («Життя і пере­мога», 1934), повісті «Тори тортанак» («Павутина», 1960), романів «Духтари оташ» («Дочка вогню», 1962; укр. перекл. — К., 1970), «Дувоздаҳи дарвозаи Бухоро» («Дванадцять воріт Бухари», 1970), «Тахти вожгун» («Повалений», 1974), драм «Душманон» («Вороги», 1933), «Донаи меҳр» («Зерно любові», 1934), «Дили модар» («Серце матері», 1942), «Хонаи Нодир» («Дім Нодира», 1943) та ін. Роман «Зоѓҳои бадмўр» («Воро­н­ня живуче», 1979; укр. перекл. — К., 1987) — про родин­не щастя, громадян. від­вагу, морал. від­повід­альність. У нарисах «қаҳрамони Днепр» («Герой Дні­пра», 1944) та «Аз Душанбе ба Киев» («З Душанбе до Києва», 1959) осмислював про­блеми війни, нац. культур у роз­маїт­ті їх виявів. Окремі твори І. українською мовою пере­клали Д. Олександренко, О. Шокало, В. Рудковський.