Іллінська церква, Свято-Іллінська церква, Іллі пророка Церква
ІЛЛІ́НСЬКА ЦЕ́РКВА, Свято-Іллінська церква, Іллі пророка Церква 1)
у Києві. Церква згадується в «Повісті минулих літ» в оповіді про договір великого князя київського Ігоря Старого з Візантією 944. Ансамбль І. ц. знаходиться на розі вул. Набережно-Хрещатицька та Почайнинська, є важливим архіт. акцентом у забудові Подолу та композиц. домінантою набережної Дніпра. Складається з дзвіниці (поч. 18 ст.), корпусу малої бурси (2-а пол. 18 ст.), крамниці (19 ст.), огорожі з брамою (серед. 18 — 19 ст.), проскурні (2-а пол. 18 ст.). Тер. ансамблю у плані — неправил. багатокутник. У 17 ст. на місці існуючої пам’ятки стояла дерев’яна церква. 1692 замість неї коштом І. Гудими споруджено муровану церкву, яка 1718 постраждала від пожежі та 1755 була відновлена П. Гудимою. Імовірно, тоді ж до неї з Пн. прибудовано бічний вівтар св. Івана Хрестителя. Після пожежі 1811 церкву ремонтовано, 1818 у ній облаштовано новий іконостас. У 1-й пол. 19 ст. до І. ц. з Пд. й Зх. прибудовано невеликі притвори. В останньому вхід фланковано парами колон спрощеного дорич. ордера, що несуть карниз і трикут. фронтон. Композиція плану церкви аналогічна укр. триділ. дерев’яним церквам і складається з бабинця, нави та вівтаря. Вівтар і бабинець у плані п’ятигранні, короткі рамена нави з Пн. та Пд. — тригранні. Над бабинцем розміщено невеликі хори. Рамена хреста перекрито напівциркул. склепіннями, між ними влаштовано плоскі трикутні вітрила, на які спирається високий восьмигран. підбанник, увінчаний зімкненим склепінням бані. В інтер’єрі церкви домінує центр. підбан. простір. Його компактність і спрямованість вгору підкреслено тим, що склепіння рамен хреста є ніби підпор. арками, які несуть високий залитий світлом підбанник. У церкві гармонійно поєднано форми мурованої (напівциліндричні та зімкнене склепіння) і дерев’яної (трикутні плоскі вітрила) арх-р. З дерев’яною арх-рою пов’язані також гранчасті об’єми рамен хреста та підбанника. Порівняно невелика споруда вирізняється монументальністю лаконіч. і чітких архіт. форм, підкресленою стриманим зовн. декором. На середині висоти церкви проходить поясок цегл. поребрика з профільованим карнизом над ним. Стіни та підбанник завершено профільованим карнизом із зірчастими розетками. Увінчує баню невеликий декор. ліхтарик з маківкою. Вікна напівциркульні, оздоблені в першому ярусі витонченими напівколонками, що несуть легкі трикутні розірвані фронтони. 1996 баню храму позолочено. Оформлення інтер’єру І. ц. припадає на поч. 19 ст. і пов’язане з перебудовою після пожежі 1811. Сучас. стан внутр. простору храму після остан. реставрації наприкінці 1950-х рр. відповідає традиціям академ. школи, близьким до зразків храм. живопису 1-ї пол. 19 ст. Іконостас 1-ї чв. 19 ст. втрачено за рад. періоду. Новий сучас. гіпс. триярус. іконостас (1992) надає деякої дисгармонії внутр. простору храму. Це сталося внаслідок різниці стилів і кольор. вирішення (яскраві кольори нових ікон контрастують зі стриманою гамою настін. олій. розписів). Протягом 19–20 ст. розписи І. ц. неодноразово поновлювали київ. художники та реставратори різного профес. рівня. Значне поновлення малярства здійснили 1909 художники іконопис. майстерні А. Маленка. 1956 під час проведення ремонтно-реставрац. робіт пам’ятки за проектом арх. І. Шмульсона знайдено фрагменти стінопису 18 ст., пошкодженого пожежею 1811. За рад. часів І. ц. використовували як склад для збіжжя. Ін. споруди, зокрема дзвіниця та мала бурса, були віддані під житло, у зв’язку з чим неодноразово перебудовувалися. 1960 тут відновлено богослужіння. Нині в корпусі малої бурси розташовано хрищальню.
Н. Г. Логвин, Н. К. Богдалова
2)
у с. Суботів Чигирин. р-ну Черкас. обл. Розташ. над р. Тясмин (притока Дніпра). Збудована 1653 (за ін. даними — 1656) за наказом Б. Хмельницького як родова церква-усипальниця (відома також як Богданова церква). Саме в ній праворуч від вівтаря 1657 й поховали гетьмана. Згодом церква була пограбована татарами, прах Б. Хмельницького винесено (археол. дослідж. 1970-х рр. показали, що ні труни, ні тіла на місці поховання немає, а ґрунт був неодноразово перекопаний). І. ц. є однією з кращих архіт. пам’яток укр. бароко. Церква мурована, складена з каміння та цегли, має оборонні риси (товщина стін до 2 м, бійниці), однонавова, з гранчастою шестистін. апсидою, накрита двосхилим дахом із заломом. Її фасади вирішені лаконічно: кути закріплені пілястрами, у стінах — невеликі вікна в глибоких амбразурах і уступчасті ніші. Пам’ятку увінчують розкрепований карниз, фриз і підфриз. валик. Зх. фасад завершений двоярус. фігур. фронтоном вираз. малюнка з волютами, розчленований карнизами та прикрашений сонечками на постаментах. По центру фронтон розділений пілястрою, в першому ярусі розміщені декор. ніші, у другому — ключеподібні бійниці в амбразурах. Об’єм нави перекритий напівциркул. склепінням з розпалубками. І. ц. вважається прикладом безбаневої церкви зального типу. Хори підтримуються аркадою на двох опор. квадрат. у перетині стовпах і розкриваються в наву другим ярусом аркади. Хід на хори влаштований у товщі зх. стіни. 1869 добудовані дзвіниця та галерея, яка з’єднувала дзвіницю з церквою. Зі встановленням рад. влади церкву використовували під клуб, пізніше — як склад. Після 2-ї світової війни відкрито музей Б. Хмельницького. 1954 за проектом арх. І. Шмульсона в церкві встановлено символіч. граніт. надгробок Б. Хмельницького. Під час реставрац. робіт, завершених 1977, між церквою та дзвіницею галерею розібрано, церкву відновлено в початк. вигляді (арх. С. Кілессо). 1990 І. ц. повернуто реліг. громаді, 1995 черепич. дах замінено на мідний та на основі фотографії (1888) відтворено різьблений дерев’яний іконостас (проект С. Кілессо, різьблення під керівництвом І. Фізера). У липні 1845 в Суботові побував Т. Шевченко. Його малюнок «Богданова церква в Суботові» ввійшов до альбому 1845. Пізніше, того ж року, перебуваючи на Полтавщині, він написав вірш «Стоїть в селі Суботові». Зображення церкви є на зворот. стороні 5-гривневої купюри.
С. К. Кілессо
3)
у Чернігові. Розташ. на штуч. терасі схилу Болдиних гір на пд.-зх. околиці Чернігова, на тер. Свято-Троїц. Іллін. монастиря. У писем. джерелах про будівництво І. ц. не згадується. Найімовірніше, зведена на поч. 12 ст. тією ж самою буд. артіллю, що споруджувала Борисогліб. і Успен. собори. Незважаючи на неодноразові перебудови у 17–18 ст., збереглася майже без змін. За плануванням одноглава одноапсидна безстовпна із зх. нартексом (13 × 7,5 м). Осн. приміщення перекрите банею на вітрилах, що спирається на підпорні вибудовані впритул до стін арки. У церкві було три портали, два з яких — бічні (нині замуровані). Її пн. фасад майже прилягає до гори, а пн. портал веде до Антонієвих печер. Над нартексом були розташ. хори, на які входили дерев’яними сходами, що примикали ззовні до пн. стіни. Перед зх. порталом містився невеликий притвор. І. ц. збудована в техніці рівношар. мурування зі світло-жовтих цеглин (осн. формат — ,5 × 26–28 × 31–33 см) зі знаками на торцях і мітками на постелі. Зовн. поверхня стін була затерта рожевим розчином, по якому простежуються сліди розбивки на квадрати, що імітують кам’яне мурування. Фундамент складений з каменю на вапняному розчині. Долівку покривали неполив’яні керам. плитки. Під час розкопок зібрано низку уламків фреск. розписів, а також знайдено фрагмент білокам’яної різьбленої капітелі із зображенням голови лева. Найвагоміші дослідж. І. ц. проведені Ю. Асєєвим та Г. Логвиним (1948–51), М. Холостенком (1952, 1964–65).
В. П. Коваленко
Рекомендована література
- Кукса Н. Іллінська церква у Суботові в студіях 19 — початку 20 століття // Пам’ятки України. 2011. № 5–6.
Завантажити статтю
