Ілліч-Світич Владислав-Ігнатій Станіславович

Визначення і загальна характеристика

І́Л­ЛІЧ-СВІ́ТИЧ Владислав-Ігнатій Станіславович (01(13). 02. 1853, м. Могильов, нині Білорусь — 21. 07(03. 08). 1916, Київ) — письмен­ник, журналіст, громадський діяч. Від 1862 навч. у Могильов. гімназії, звідки 1869 виключений за рев. діяльність. Від­тоді — на військ. службі, від 1873 — у від­ставці. Працював писарем залізн. контори у Києві, у Кременчуц. цирку, в артілі чорноробів м. Очаків (нині Микол. обл.), де поширював рев. літературу. 19 листопада 1876 заарешт., 10 грудня 1877 утік із херсон. вʼязниці. Жив в Одесі, де був чл. народниц. гуртка І. Ковальського. 30 січня 1878 заарешт. удруге, 24 липня засудж. до 8-ми р. каторги. До листопада 1880 пере­бував у Новобілгород. тюрмі (нині смт Печеніги Харків. обл.), яку описав у своєму першому і найві­домішому творі «Над­гробное слово Александру ІІ» («Вестник “Народной воли”», 1884, № 3; Женева, 1901; Петро­град, 1921; під на­звою «В камен­ном мешке. Над­гробное слово» — С.-Петербург, 1906). Покара­н­ня від­бував на Карій. каторзі (Забайка­л­ля, Росія). Художні твори про життя на заслан­ні та каторзі вміщував у ж. «Рус­ское богатство», зокрема повісті «Вынырнул» (1892, № 7, 8), «Дети полка» (1893, № 9, 10), у г. «Восточное обозрение» — «Неудавшееся пред­приятие. (Из якутских нравов)» (1893, 15, 22 авг.), «Елка» (1893, 26 дек.), «Счет № 152» (1896, 5, 7 апр.), «Не присп­особившаяся» (1897, 22 июня), «В поисках за счастьем» (1899, 25, 27 июня). 1903 окремим вид. опубл. повість «Старый молитвен­ник» (Владивосток). На поч. 1900-х рр. повернувся до європ. частини Росії. Продовжив журналіст. діяльність, спів­працював із г. «Новости», «Киевские отклики», 1906–07 — ред. «Придне­провского края», 1908–09 — ред.-вид. «Минского эха», від 1909 — тех. спів­роб. «Киевской мысли». Нариси та оповіда­н­ня друкував також у петербур. періодиці («Умный человек» // «Север», 1907, № 38–40, «Вася и Груня» // «Журнал для всех», 1911, № 9).

Літ.: [Некролог] // Истор. вест. 1916. № 9.

Л. В. Андрієнко, Р. В. Руденко

Завантажити статтю