Ільмій Аблякім

Визначення і загальна характеристика

ІЛЬМІ́Й Аблякім (Ільмій Аблякім Аджи-Аріф-оглу; псевд.: Арифзадэ, Алатайлы; 1887, с. Ескі-Ель, нині Вишневе Бахчисарай. р-ну, АР Крим — 1962, Бухарест) — кримськотатарський письменник. Навч. у медресе в Стамбулі. Як актив. учасник Товариства студент. молоді брав участь у політ. житті Туреччини. 1914 повернувся до Криму, керував Тавдаїр. медресе. 1916 — гол. ред. г. «Терджиман» («Перекладач»). Від 1917 видавав г. «Къырым оджагъы» («Вогнище Криму»). Тоді ж разом з А. Айвазовим і Дж. Аблаєвим обраний до президії Кримськотатар. нац. парламенту. Викладав географію в медресе «Зынджырлы». На поч. 20-х рр. працював у одному з дит. будинків Криму. 1928 заарешт., за звинуваченням у націоналізмі засудж. до 5-ти р. ув’язнення. Після звільнення працював в Україні. Під час 2-ї світової війни виїхав до Румунії. Досліджував історію Криму. Переклав турец. мовою твір кримськотатар. принца Аліма Ґірая «Гульбуни ханан» («Трояндовий кущ ханів») і видав його з численними коментарями (Стамбул, 1909). У 1913 опублікував низку статей на теми реформування етнонац. освіти в г. «Терджиман», у якій також дебютував як письменник оповіданням «Чубарым, балам» («Дитя моє, Чубар», від 1 листопада 1914; окрема книга — Сф., 2004). Повісті з життя школярів «Ачлыкъ хатирелери. Сюндюсин хатире дефтеринден» («Спогади про голод: Із щоденника Сюндюс») // г. «Илери» («Вперед»), 1926–29, і «Къуртчу Бекирчик» («Пасічник Бекір», Сф., 1928; 2004) відіграли вагому роль у розвитку кримськотатар. літ-ри. Видано зібр. творів І. «Эсерлер топламы» (Сф., 2004).

Завантажити статтю