ІЛЬМІ́Й Аблякім (Ільмій Аблякім Аджи-Аріф-оглу; псевдоніми: Арифзадэ, Алатайлы; 1887, с. Ескі-Ель, нині Вишневе Бахчисарайського р-ну, АР Крим — 1962, Бухарест) — кримськотатарський письмен­ник. На­вчався у медресе в Стамбулі. Як активний учасник Товариства студентської молоді брав участь у політичному житті Туреч­чини. 1914 повернувся до Криму, керував Тавдаїрським медресе. 1916 — головний редактор газети «Терджиман» («Пере­кладач»). Від 1917 видавав газету «Къырым оджагъы» («Вогнище Криму»). Тоді ж разом з А. Айвазовим і Дж. Аблаєвим обраний до президії Кримськотатарського національного парламенту. Викладав гео­графію в медресе «Зынджырлы». На початку 20-х років працював у одному з дитячих будинків Криму. 1928 заарештований, за звинуваче­н­ням у націоналізмі засуджений до 5-ти років увʼязне­н­ня. Після звільне­н­ня працював в Україні. Під час 2-ї світової війни ви­їхав до Румунії. Досліджував історію Криму. Пере­клав турецькою мовою твір кримськотатарського принца Аліма Ґірая «Гульбуни ханан» («Трояндовий кущ ханів») і видав його з числен­ними коментарями (Стамбул, 1909). У 1913 опублікував низку статей на теми реформува­н­ня етнонаціональної освіти в газеті «Терджиман», у якій також дебютував як письмен­ник оповіда­н­ням «Чубарым, балам» («Дитя моє, Чубар», від 1 листопада 1914; окрема книга — Сф., 2004). Повісті з життя школярів «Ачлыкъ хатирелери. Сюндюсин хатире дефтеринден» («Спогади про голод: Із щоден­ника Сюндюс») // газета «Илери» («Вперед»), 1926–29, і «Къуртчу Бекирчик» («Пасічник Бекір», Сф., 1928; 2004) ві­діграли вагому роль у роз­витку кримськотатарської літератури. Ви­дано зі­бра­н­ня творів І. «Эсерлер топламы» (Сф., 2004).