І́ЛЬЧЕНКО Олександр Єлисе­йович (22. 05(04. 06). 1909, Харків — 16. 09. 1994, Київ) — прозаїк, драматург, сценарист, пере­кладач. Двоюрідний брат Д. Ільченка. Член СПУ (1939). Державні нагороди СРСР. Закінчив літературно-лінгвістичний факультет Харківського ІНО (1930). Від 1929 працював у радянських дитячих журналах «Червоні квіти», «Весела бригада», «Зна­н­ня та праця»; спеціальний кореспондент газети «Известия» (1942–52) і журналу «Україна» (від 1943). Почав друкуватися від 1926. Писав українською та російською мовами. Автор історико-біо­графічної повісті про Т. Шевченка «Серце жде» (Х., 1939; сут­тєво виправлена і доповнена під на­звою «Петербурзька осінь», К., 1947; 1951; 1975; пере­клад Б. Лавреньова російською мовою — Москва, 1954), на основі якої створив пʼєсу «Петербурзька осінь» (по­ставлена у Київському українському драматичному театрі імені І. Франка, 1954, режисер Б. Балабан, у ролі Т. Шевченка — Є. Пономаренко), а також кіносценарії (не реалізовані). Образ Т. Шевченка викори­став також у повісті-казці «Рукавичка» (Ташкент, 1943), дія якої від­бувається 1942 в окупованій Україні (у пізніших редакціях — «Соломʼяна рукавичка»; у російському пере­кладі — «Тиха украинская ночь, или Соломен­ная рукавичка» у книзі «Полторы сказки», Москва, 1982). Подіям 2-ї світової війни присвячені книги нарисів і оповідань «Бойцы из наших мест» (Саратов, 1941), «Горный пейзаж», «Память сердца» (обидві — Ташкент, 1942). Найпопулярнішим став химерний роман «Козацькому роду нема пере­воду, або ж Мамай і Чужа Молодиця» (К., 1958; 1964; 1967; 1984; 2009; у російському пере­кладі — «Козацкому роду нет пере­воду, или Мамай и Огонь-Молодица», Москва, 1961; 1965; 1970; 1978; 1985), у якому тісно пере­плетені події української минувшини (2-га половина 17 ст.) і вигадка, пронизані щедрістю синонімів, приказок, прислівʼїв, фразеологізмів. Автор пʼєси «Завтра вранці» (Київський український драматичний театр імені І. Франка, 1950, режисер Б. Норд), сценарію художнього фільму «Роман і Франческа» (1960, режисер В. Денисенко, Київська кіностудія художніх фільмів імені О. Довженка); нарисів та есе про М. Чернишевського, А. Церетелі, Г. Сундукяна, Ю. Федьковича, М. Рильського, А. Головка, М. Трублаїні, А. Бучму, С. Шишка, Г. Кальченка та ін. Пере­клав українською мовою низку творів М. Горького, О. Островського, А. Гайдара, І. Буніна, Х. Абовяна, О. Фадєєва, О. Толстого, В. Каверіна. Окремі твори І. пере­кладено також чеською, болгарською, хорватською та іншими мовами. Як публіцист ви­ступав в обороні української мови. Залишив спогади «Основа, или Кто там стучится в дверь?: Пост­скриптум жизни публициста» (Москва, 1984).