ІМУНОТЕРАПІ́Я (від імуно… і терапія) — лікува­н­ня захворювань шляхом індукції імун­ної від­повіді або її під­силе­н­ня (активаційна імунотерапія) чи пригніче­н­ня (су­пресійна імунотерапія). Про­грес у сучасних молекулярних та клітин­них імунології, поява синтетичних, зокрема рекомбінантних, речовин, що регулюють або сут­тєво впливають на силу та спрямованість імун­ної від­повіді (імуномодуляторів), від­крили широкі можливості для І. Класичними регуляторами специфічного імунітету в імунотерапії є вакцини, що індукують імун­ну від­повідь у неімун­них осіб або під­силюють наявні у них імунітет (вакцини викликають активний імунітет). Вони є найпоширенішим імунобіо­логічним засобом боротьби з інфекційними захворюва­н­нями; остан­нім часом їх також широко за­стосовують для імунотерапії зло­якісних пухлин. Активація імунітету може здійснюватися шляхом пере­важної активації клітин­ного або гуморального імунітету (тобто шляхом активації синтезу від­повід­них імуно­глобулінів — антитіл) чи імунітету змішаного типу. До активаційної імунотерапії належить також імунотерапія імунодефіцитів — як спадкових, так і набутих. У боротьбі із першими великі надії покладають на генну терапію. В основі імунотерапії, як правило, лежить дія імуномодуляторів — регуляторних молекул пере­важно протеїнової чи пептидної природи, а також похідних олігонуклеотидів, полісахаридів та ін. синтетичних і природних сполук, що регулюють силу й спрямува­н­ня імун­ної від­повіді (їх вводять ззовні, можуть бути виділені різними клітинами при взаємодії). Серед імуномодуляторів — інтерферони і цитокіни (інтерлейкіни), деякі паразити людей (гельмінти), а також гриби Lentinus edodes, Ganoderma lucidum, Agaricus blazei, які мають здатність стимулювати різні ефекторні лімфоцити. Пасивний імунітет формують специфічні імуно­глобуліни (антитіла), попередньо імунізовані імунокомпетентні клітини, напр., цитотоксичні лімфоцити, дендритні клітини. Пасивний імунітет є нетривалим, він не призводить до формува­н­ня імунологічної памʼяті, хоча ві­ді­грає важливу роль, напр., при транс­плацентарному пере­несен­ні IgG антитіл від матері до плода, IgA антитіл до новонародженого з материнським молоком, при пасивній імунотерапії антитілами у боротьбі з гострими інфекційними захворюва­н­нями (дифтерійні антитоксини), гострими отрує­н­нями. Су­пресійна імунотерапія необхідна для пригніче­н­ня імун­ної системи пацієнта, напр., при ало- чи ксенотранс­плантації, аутоімун­ній від­повіді на антигени власних органів, алергії, резус-несумісності матері й плода. Її здійснюють здебільшого тими імуномодуляторами, що пригнічують роз­виток імун­ної від­повіді. Протипухлин­на імунотерапія базується на активаційній імунотерапії проти антигенів, що є маркерами пухлин­ного росту, або спрямована проти агентів, які викликають роз­виток пухлин. Напр., вакцина проти вірусу папіломатозу людини є ефективним засобом боротьби з раком шийки матки; штучно отримані моноклональні антитіла проти пухлино-асоці­йованих антигенів стимулюють цитотоксичні лімфоцити, що вбивають пухлин­ні клітини. Існує великий набір моноклональних антитіл, до­зволених для імунотерапії онкологічних захворювань, напр., хронічного лімфоцитарного лейкемії, лімфом різного походже­н­ня, раку молочної залози тощо. Різновидом протипухлин­ної імунотерапії є виділе­н­ня у пацієнта власних протипухлин­них лімфоцитів і їх стимуляція in vitro пухлин­ними маркерами або імуномодуляторами. Імунотерапія пухлин, як правило, по­єд­нують з класичними методами лікува­н­ня — променевою хіміотерапією, хірургічним втруча­н­ням тощо. Важливим напрямом імунотерапії є створе­н­ня імунотоксинів (зокрема наноімунотоксинів) — речовин і засобів спрямованого транс­портува­н­ня протипухлин­них препаратів без­посередньо до клітин-мішеней. Імунотоксини складаються щонайменше з 2-х конʼюгованих компонентів: антитіла або іншої біо­селективної молекули, що від­повід­ає за адресність до­ставки, та біо­логічно активної молекули (токсичної, регуляторної чи іншої), що від­повід­ає за реалізацію імунотерапевтичного ефекту. До імунотерапії від­носять також радіоімунотерапію, при якій моноклональне антитіло до пухлино-асоці­йованого антигена конʼюгують з іншою молекулою, яка є носієм радіо­активної мітки, що руйнує клітини пухлин.