Імунофармакологія

Визначення і загальна характеристика

ІМУНОФАРМАКОЛО́ГІЯ (від імуно… і фармакологія) — роз­діл фармакології, що ви­вчає зміни в імун­ній системі, які від­буваються внаслідок дії імунотропних агентів. Осн. напрямами І. є ви­вче­н­ня імуносу­пресив. та імуностимулювал. (імуномодулювал.) впливів імунотроп. препаратів. Існує декілька рівнів дії імунотроп. препаратів: на процеси проліферації та диференціації клітин-попередників; на транс­порт клітин з первин. лімфоїд. органів у вторин­ні, з лімфоїд. органів у кровʼяне русло, з кровʼяного русла у тканини; на процеси презентації та роз­пі­знава­н­ня антигена, на на­ступну активацію і клонал. екс­пансію (проліферацію клону активованих клітин); на функціон. активність імунокомпетент. клітин, зокрема на продукцію та секрецію цитокінів; на екс­пресію цитокінових рецепторів або на шляхи пере­дава­н­ня сигналу від рецептора до ядра клітини, на фактори транс­крипції. Гол. метою за­стосува­н­ня імуносу­пресив. препаратів є пригніче­н­ня процесів проліферації, диференціації та активації лімфоцитів у разі небажаної або надмір. імун. від­повіді. Класичні імуносу­пресивні препарати — цито­статики, однак їхнім недоліком є від­сутність вибірковості дії, внаслідок чого страждають найчутливіші клітини кістк. мозку і тонкого кишковика. До цитотоксич. препаратів належать азатіо­прин, мофетил, лефлуномід, малононітриламід, метотрексат, вінкристин і цитарабін, які за­стосовують для лікува­н­ня імунозалеж. захворювань. В остан­ні десятилі­т­тя арсенал імуносу­пресив. препаратів доповнився антибіо­тиками (циклоспорин А, рапаміцин, дактиноміцин), яким на від­міну від цито­статиків властива вибірковість дії. Крім того, імуносу­пресивні ефекти мають протизапал. препарати — глюкокортикостероїди (преднізолон) і нестероїдні протизапал. препарати. Подальші спроби збільшити вибірковість імуносу­пресив. дії при­звели до створе­н­ня препаратів-антитіл, що специфічно інгібують функції лімфоцитів або їхніх окремих субпопуляцій. Глюкокортикостероїди є фізіол. регуляторами імун. від­повіді на різних її стадіях (рециркуляція лімфоцитів, адгезія клітин до ендотелію, активація лімфоцитів й антиген­презентацій. клітин, продукція цитокінів і екс­пресія цитокінових рецепторів). Імуносу­пресивні ефекти глюкокортикостероїдів опосередковані поруше­н­нями продукува­н­ня і рецепції цитокінів. Глюкокортикостероїди за­стосовують при аутоімун. (аутоімун­на гемолітична анемія, ідіопатична тромбоцитопенія, хвороба Крона, систем. червоний вовчак та ін.), алергіч. (бронхіал. астма тощо) захворюва­н­нях, для попередже­н­ня і лікува­н­ня кризів від­торгне­н­ня алотранс­плантатів. Імуносу­пресивні властивості антилімфоцитар. антитіл виявлено давно. Антитіла до лімфоцитів отримують у ви­гляді антисироватки від імунізованих людськими лімфоцитами тварин. Вони діють без­посередньо на малі лімфоцити, що циркулюють у крові, при цьому вибірково пригнічується клітин­на імун­на від­повідь (гіперчутливість повільного типу), а продукція антитіл зберігається. За­стосува­н­ня імуномодулювал. агентів доцільне при селектив. і генераліз. імунодефіцит. станах, які виявляють при інфекціях і зло­якіс. пухлинах. Їхнє ви­вче­н­ня активізувалося у звʼязку з епідемією СНІДу. Ві­домі природні імуномодулятори ендоген. та екзоген. походже­н­ня. Ендоген­ні імуномодулятори — молекули, які продукують і секретують клітини самого організму. До них належать цитокіни і гормони тимуса. Окрему групу імуномодулювал. препаратів складають різні варіанти очищених екс­трактів з тимуса телят (тималін, тактивін), очищені гормони тимуса (тимозин, тимопоетин), їхні синтет. аналоги і фрагменти (тимоген), які індукують до­зріва­н­ня Т-лімфоцитів з попередників, під­вищують екс­пресію поверхн. молекул на Т-лімфоцитах і активують їхні функції. Показа­н­нями до за­стосува­н­ня таких препаратів є виражені ознаки Т-клітин. дефіциту. До екзоген­них належать імуномодулятори мікроб. походже­н­ня. Ефекти багатьох імуномодулювал. препаратів мікроб. походже­н­ня (зимозан, пірогенал) опосередковані індукцією синтезу цитокінів. Прикладом природ. екзоген. імуномодулятора є БЦЖ — жива вакцина проти туберкульозу. Імуномодулювал. активність виявлено і в окремих фармакол. агентах, які раніше використовували з ін. метою. Зокрема левамізол, синтезований як антипаразитар. агент, виявив імунотропну активність: посилив гіперчутливість повільного типу, збільшив кількість Т-лімфоцитів, він успішно ви­пробуваний у лікуван­ні ревматоїд. артриту, але зумовив тяжкий агранулоцитоз, що обмежило можливості його за­стосува­н­ня. Доведено його здатність активувати макрофаги, з чим повʼязують успішне за­стосува­н­ня в комплекс. терапії пухлин. Викори­ста­н­ня цитокінів з лікув. метою ще не ви­йшло за межі клін. ви­пробувань. Досягнено певних успіхів у фармакол. корекції процесів продукції та секреції цитокінів. Інгібітори цитокінів і агенти, що звʼязують цитокіни, за­стосовують при лікуван­ні септич. шоку й аутоімун. запал. захворювань (ревматоїд. артрит, виразк. коліт тощо). Клін. ви­пробува­н­ня проходять також рекомбінантні препарати інтерферонів. Їх найчастіше за­стосовують як протипухлин­ні препарати, що здатні інгібувати проліферацію. Сучасні тенденції роз­витку І. тісно повʼязані з успіхами молекуляр. біо­логії та ген­ної інженерії. Арсенал імунотроп. препаратів по­стійно поповнюється не лише за рахунок синтезу нових засобів, а й у результаті виявле­н­ня імунотроп. ефектів ві­домих фармакол. агентів.

В. П. Вереітинова

Завантажити статтю