ІНГІБІ́ТОРИ (від лат. inhibeo — зупиняю, стримую) — біо­ген­ні речовини та ксенобіо­тики (лікарські препарати, отрути тощо), що гальмують каталітичні процеси за участі ферментів. Гальмува­н­ня ферментативних процесів під дією І. може бути зворотним і незворотним. У першому випадку І. з ферментом утворюють не­стійкий комплекс, який легко роз­падається та може бути видалений при діалізі. У другому — формується стійкий комплекс ферменту та І., внаслідок чого фермент звʼязується та вилучається з біо­логічної дії. За механізмом дії І. ферментів поділяють на:

  • конкурентні, 
  • неконкурентні, 
  • без­конкурентні, 
  • субстратні (або метаболічні),
  • алостеричні. 

Конкурентні І. за будовою подібні до субстрату, тому конкурують з ним за звʼязува­н­ня з активним центром ферменту. Багато біо­логічно активних речовин змінюють пере­біг метаболічних процесів, впливаючи на ферменти. Деякі з них є конкурентними І. завдяки подібності структури до метаболітів. Такі сполуки називають антиметаболітами. На­приклад, сульфаніламіди є антиметаболітами параамінобензойної кислоти, прозерин і фізо­стигмін — ацетилхолінестерази. 

Неконкурентні І. впливають на катаболічне пере­творе­н­ня субстрату, але не на звʼязува­н­ня субстрату з ферментом. У медичній практиці за­стосовують фосфорорганічні сполуки — фосфакол, армін, пірофос, які утворюють стійкий комплекс з ферментом ацетилхолінестеразою, внаслідок чого фермент стає не­активним; а також препарати, що містять ртуть, арсен, вісмут, які неконкурентно гальмують ферменти в клітинах організму або хвороботворних бактерій, чим і зумовлений їхній ефект.