Івашкевич Ярослав

ІВАШКЕ́ВИЧ Ярослав (Iwaszkiewicz Jarosław; 20. 02(04. 03). 1894, с. Кальник, нині Іл­лінец. р-ну Вінн. обл. — 02. 03. 1980, Варшава, похов. у м-ку Брвінув Мазовец. воєводства, Польща) — польський письмен­ник, пере­кладач. Член польс. ПЕН-клубу (1925). Між­нар. Ленін. премія «За зміцне­н­ня миру між народами» (1970). Від 1904 мешкав у Єлисавет­граді (нині Кірово­град), від 1909 — у Києві, де навч. на юрид. факультеті Університету св. Володимира (1912–18) і в Консерваторії. 1916 працював у екс­перим. театрі С. Висоцької «Студія». Від 1918 — у Варшаві. Належав до літ. обʼ­єд­на­н­ня поетів-традиціоналістів «Скамандр». Під час 2-ї світової війни брав участь у русі Опору. Очолював Спілку польс. письмен­ників (1945–49, 1959–80), був депутатом сейму (від 1952). Гол. ред. місячника «Twórczość» (від 1955). Дебютував оповіда­н­ням «Lilit» у ж. «Pjuro» (Київ, 1915, № 1). Ранні твори І. тематично повʼязані з київ. періодом життя (поема «Młodość Pana Twardowskiego», 1912–15; зб. поезій «Oktostychy», 1919; «Dionizje», 1922; повість «Zenobia Palmura», 1920) і по­значені вишуканістю мови, естетським снобізмом, впливами рос. та франц. символізму, акмеїзму й неокласицизму. У повісті «Księżyc wschodzi» (1925), романах «Zmowa mężczyzn» (1930), «Czerwone tarcze» (1934), «Pasje błędomierskie» (1938), оповідан­ні «Panny z Wilka» (1933) окреслив істор.-філос. і морал. про­блеми польс. інтелігенції в умовах політ. та духов. криз. У поет. зб. «Powrót do Europy» (1931), «Inne życie» (1938), пʼєсах «Lato w Nohant» (1936–37; з життя Ф. Шопена), «Maskarada» (1939; про О. Пушкіна) проявив зацікавленість і тривогу за долю соц. та гуманіст. цін­ностей польс. й світ. літ-р різних епох. Психол. повість «Matka Joanna od Aniołow» (1946) стилізував у дусі польс. бароко. Повість «Młyn nad Lutynią» (1946) — про боротьбу польс. народу під час 2-ї світової війни проти окупац. військ. Художня досконалість, афористичність, психол. проникливість вислову притаман­ні віршам повоєн. періоду: зб. «Ody olimpijskie» (1948), «Ciemne ścieżki» (1957), «Jutro żniwa» (1963), «Krągły rok» (1967), «Xenie i elegie» (1970), «Mapa pogody» (1977). Ви­значним твором І. є морал.-філос. роман-епопея «Sława i chwała» (t. 1–3, 1956–62; укр. перекл. — «Слава і хвала», т. 1–2, К., 1984), в якому від­ображено духовні пошуки різних кіл польс. інтелігенції, шлях до незалеж. Польщі на тлі 1-ї та 2-ї світ. воєн, більшовизму й сталінізму (події частково від­буваються в Одесі, на Київщині та Поділ­лі, показано асиміляцію поляків в Україні зокрема). Повість «Zarudzie» (1976) — про польс. пов­ста­н­ня 1863–64 і його наслідки для поляків, українців та росіян. Автор праць з питань літ-ри, музики, живопису, театру тощо. Залишив проникливі характеристики творчості О. Радищева, О. Пушкіна, І. Тургенєва, Л. Толстого, А. Чехова, К. Паустовського. Пере­кладач творів Л. Толстого, А. Чехова, Т. Шевченка, М. Рильського, М. Бажана та зх.-європ. письмен­ників. 1957, 1958, 1974 і 1977 від­відував Україну. До укр. тематики звертався також у низці віршів, оповідань і есе, незакінченій кн. «Podróże do Ukrainy». Числен­ні стат­ті, спогади, від­гуки І. по­значені глибоким зна­н­ням укр. фольклору, творчості Т. Шевченка, І. Франка, П. Тичини, М. Бажана, М. Рильського. Пере­клав польс. мовою вірші «Заповіт» і «Чого мені тяжко, чого мені нудно…» Т. Шевченка (опубл. у польс. вид. творів Шевченка 1955 і 1974). Ви­ступав на Шевченків. ювіл. вечорі 1964 у Варшаві. Окремі твори І. пере­клали українською мовою М. Бажан, Д. Павличко, О. Медущенко, О. Лєнік, В. Шевчук та ін. Залишив спогади «Książka moich wspomnień» (1957). Низку його творів екранізовано. Імʼям І. на­звано одну з вулиць Києва (1984).

Завантажити статтю