Іврит
ІВРИ́Т
— сучасна модифікація давньоєврейської мови, що сформувалася на базі мови мішнаїтського періоду (кін. 2 — поч. 3 ст.). Належить до семіт. мов, офіц. мова держави Ізраїль (поряд з арабською). Кількість носіїв бл. 3,5 млн осіб. До серед. 1 тис. до н. е. давньоєвр. мова вийшла з ужитку як розмовна, залишившись мовою реліг. практики та високої духов. і світської літ-ри. У 2-й пол. 18–19 ст. на її основі переважно у євреїв Сх. Європи формувався І. як мова просвітн. та худож. літ-ри. Від 2-ї пол. 19 ст. І. став також розмовною мовою щоден. спілкування. До поч. 20 ст. побутував у кількох нормах, з яких найважливіші — ашкеназійська (серед нім. євреїв Сх. Європи) і сефард. (серед іспан. євреїв Сх. Середземномор’я, Нідерландів, Пд. Франції та ін.). Панівною стала остання, близька до ранньосередньовіч. мовленнєвої норми. І. використовує традиц. давньоєвр. абетку, т. зв. квадратове письмо (див. Їдиш). Для консонантизму сучас. фонет. койне І. характерні: перетворення давньої системи приголосних із переходом 
; випадіння емфатич. приголосних і гортанного 
(«айну»), відсутність подвоєння приголосних. Особливості вокалізму — зникнення «біжучого» голосного ǝ, різниці між довгими і короткими голосними, а також між ä та e. Специфічна риса грамат. ладу І. — розвиток системи дієслів. часів: минулого (перфектив), теперіш. (дієприкметник у ролі присудка) і майбутнього (імперфектив). Існує складений минулий час (дієприкметник + фінітна форма дієслова haya — «бути»). Поряд із генітив. конструкцією (status constructus) поширені конструкції з генітив. часткою šel. Для синтаксису характерні відсутність послідов. ланцюгів і переважання вільного порядку слів. У формуванні підряд. речень активно використовують сполучник še. Основу лексики І. складає словник. фонд давньоєвр. мови. Лексику збагачують за рахунок надання стародавнім словам нових значень (напр., xašmal у Біблії — «бурштин», у сучас. І. — «електрика»), лексикалізації стійких словосполучень та абревіатур, утворення віддієслів. імен; а також запозичень із давніх і сучас. мов, зокрема з араб., рос., англ., нім., їдиш. У діаспорі знання І. лишалося пасивним, хоча іврит. культура дедалі більше впливає на культуру євреїв діаспори. До 1917 в Україні та Росії І. як мовою літургії володіли практично всі дорослі чоловіки-євреї. Багато хто використовував І. також як мову реліг. та світської освіти, на І. видавали періодику та художню літературу. Зі слов’ян. теренів вийшли осн. класики і творці сучас. іврит. культури: А. Мапу, Є.-Л. Ґордон, Х.-Н. Бялік, Ш. Черняховський, В.-З. Жаботинський. У 1920-і рр. І. у СРСР зазнав гонінь, було припинено творчу та видавн. діяльність на І. Нині його викладають на спецкурсах, у євр. заг.-осв., реліг. школах і ВНЗах. В укр. мові запозичення з І. (гебраїзми) належать переважно до біблій. та реліг. лексики: Адам, алілуя, амінь, гієна, Едем, левіафан, манна, месія, Молох, осанна, Саваоф, сатана, серафим, талмуд, Тора, хам, херувим; передають специфічні етнокультурні реалії: єврей, кабала, караїм, кошерний, маца, меламед, пейси, рабин, хедер, цимеc, шамеc, юдей. Частину гебраїзмів становлять арґо (бахур, махлювати, хохма, шабаш, шмон та ін.). До гебраїзмів належать нові лексичні запозичення із сучас. І. (кібуц, кнесет тощо).
Рекомендована література
- Генезиус В. Еврейская грамматика. С.-Петербург, 1874;
- N. Chomsky. Morphophonemics of modern Hebrew. Philadelfia, 1951;
- A. Even-Shoshan. Milon xadash menukad u-metsuyar. Yerushalayyim, 1960. Vol. 1–4;
- Шапиро Ф. Л. Иврит-русский словарь. Москва, 1963;
- Гранде Б. М. Введение в сравнительное изучение семитских языков. Москва, 1972;
- Айхенвальд А. Ю. Современный иврит. Москва, 1990;
- A. S´аenz-Badillos. A History of the Hebrew Language. Cambridge, 1993;
- A. Laufer. Hebrew // Handbook of the International Phonetic Association. Cambridge, 1999;
- R. Kuzar. Hebrew and Zionism: A Discourse Analytic Cultural Study. Berlin; New York, 2001.
Завантажити статтю
