ІГНА́ТЬЄВ Павло Микола­йович (Игнатьев Павел Николаевич; 30. 06(12. 07). 1870, Стамбул — 12. 08. 1945, містечко Мельбурн, провінція Квебек, Канада) — російський державний діяч. Син Миколи Па­вловича, брат Миколи Микола­йовича Ігнатьєвих. Граф (1877). Почес. чл. РАН (1917–28; від­новлений посмертно 1990). Навч. у С.-Петербур. і Сорбонн. (Париж) університетах, закін. Університет св. Володимира у Києві (1892). Від 1895 — предводитель дворянства Липовец. пов. Київ. губ.; 1904–07 — голова Київ. губерн. управи у справах земського господарства; 1907–09 — губернатор Київ. губ.; 1909–11 — директор департаменту землеробства Гол. упр. землеустрою та землеробства; 1912–15 — товариш гол. управителя землеустрою та землеробства; 1915–16 — міністр нар. освіти. Під його керівництвом роз­роблено проект реформува­н­ня шкільної освіти з урахува­н­ням актуал. пед. теорій і досвіду роз­винених країн світу, що перед­бачав ліквідацію системи реал. училищ, спільне навч. хлопців і дівчат у г-зіях, на­да­н­ня для неросіян можливостей ви­вче­н­ня культур. спадщини своїх народів, демократизацію системи упр. нар. освітою (зокрема на­да­н­ня більших повноважень пед. радам) тощо. І. від­мінив пере­хідні й випускні екзамени в серед. школах, ви­ступав за рівноправʼя жінок, сприяв від­кри­т­тю вищих жін. курсів у м. Катеринослав (нині Дні­пропетровськ) та ін. містах, роз­робив план знач. роз­шире­н­ня мережі технол. ін­ститутів. Після того, як уряд від­хилив проект (деякі його положе­н­ня реалізовано у ході роз­будови рад. системи шкільної освіти), ви­йшов у від­ставку. 1917 ви­їхав на лікува­н­ня до м. Кисловодськ (нині Ставроп. краю, РФ), де восени 1918 був заарешт. як заручник місц. чекістами, однак незабаром звільнений на вимогу Кисловод. ради робітн., селян. і солдат. депутатів. Від 1919 на еміграції у Великій Британії, згодом — у Канаді. Брав участь у діяльності Рос. товариства Червоного Хреста за кордоном.