Ігумен

ІГУ́МЕН (грец. ήγούμενος — той, хто веде, керує) — настоятель монастиря у Східних Церквах. І. керує всіма сферами діяльності обителі. Від 5 ст. настоятелі деяких великих монастирів отримують сан архімандрита. У Рос. імперії після реформи 1764 І. керував лише монастирем т. зв. 3-го кл., а ін. очолювали архімандрити. У деяких православ. Церквах сан І. надають як нагороду для ченця, без зарахува­н­ня його до складу керівництва монастиря. Від 2011 у Моск. патріархії І. називають лише настоятелів та намісників монастирів: чин по­ставле­н­ня на І. (із вруче­н­ням посоха) здійснюють над особами, які вступають в упр. монастирем, навіть якщо це архімандрити чи архієреї (зва­н­ня І. надається довічно). Для означе­н­ня настоятельниць монастирів (із правом носі­н­ня наперсного хреста й посоха на час керівництва та довічним збереже­н­ням зва­н­ня) вживають термін «ігуменя». У Греко-Катол. Церкві, окрім І., вживають поня­т­тя «протоігумен» — настоятель усіх монастирів однієї провінції. В Україні І. традиційно обирають ченці (черниці) або ж при­значають єпарх. єпис­копи. І. мали значний вплив у княжу та козац. добу, зокрема в письменстві й освіті, брали участь у соборах, виборах єпис­копів, козац. радах.

О. Н. Саган

Завантажити статтю