ІДІОЛЕ́КТ (від грец. ἲδιος — свій, особливий і діалект) — індивідуальний різновид мови, що виявляється в сукупності формальних і стилістичних ознак мовле­н­ня окремого носія мови. Терміном «ідіолект» по­значають індивідуальні варіюва­н­ня мови, на від­міну від територіального та соціального, при яких ті чи ін. мовні особливості притаман­ні групам або колективам. 

У вузькому ро­зумін­ні І. роз­глядають як сукупність специфічних рис мовле­н­ня певної людини, зумовлених місцем її прожива­н­ня, професією, ста­т­тю, віком, соціальною належністю тощо. У такому аспекті І. ви­вчають у поетиці, зосереджуючи увагу на спів­від­ношен­ні загальних та індивідуальних характеристик мовле­н­ня (стилю); а також у нейролінгвістиці, порівнюючи індивідуальну й типову клінічну картини при роз­ладах мовле­н­ня. 

У широкому значен­ні є сукупністю породжуваних мовцем текс­тів, за якими лінгвісти ви­вчають систему мови. Увага мово­знавства до І. ви­значає по­ста­н­ня пита­н­ня існува­н­ня мови як такої, адже вона є абстракцією, недо­ступною без­посередньому спо­стережен­ню. Ця про­блема виникає під час тлумаче­н­ня мовних одиниць, оскільки в реальному мовлен­ні вони наповнені індивідуальним змістом, який зро­зумілий іншим носіям мови, що засвідчує при­стосованість І. до потреб комунікації. 

І. містить ознаки норми й узусу від­повід­ної мови; є виявом літературної мови, територіальних або ж соціальних діалектів. Часто ототожнюють із поня­т­тям «ідіостиль».