Ідіолект
ІДІОЛЕ́КТ (від грец. ἲδιος — свій, особливий і діалект) — індивідуальний різновид мови, що виявляється в сукупності формальних і стилістичних ознак мовлення окремого носія мови. Терміном «І.» позначають індивід. варіювання мови, на відміну від територіального та соціального, при яких ті чи ін. мовні особливості притаманні групам або колективам. У вузькому розумінні І. розглядають як сукупність специф. рис мовлення певної людини, зумовлених місцем її проживання, професією, статтю, віком, соц. приналежністю тощо. У такому аспекті І. вивчають у поетиці, зосереджуючи увагу на співвідношенні заг. та індивід. характеристик мовлення (стилю); а також у нейролінгвістиці, порівнюючи індивід. та типову клін. картини при розладах мовлення. У широкому значенні І. — сукупність породжуваних мовцем текстів, за якими лінгвісти вивчають систему мови. Увага мовознавства до І. визначає постання питання існування мови як такої, адже вона є абстракцією, недоступ. безпосеред. спостереженню. Ця проблема виникає під час тлумачення мовних одиниць, оскільки в реал. мовленні вони наповнені індивід. змістом, який зрозумілий ін. носіям мови, що засвідчує пристосованість І. до потреб комунікації. І. містить ознаки норми й узусу відповід. мови; є виявом літ. мови, територ. або ж соц. діалектів. І. часто ототожнюють із поняттям «ідіостиль».
Рекомендована література
- Жайворонок В. В. Національна мова та ідіолект // Мовознавство. 1998. № 6;
- Єрмоленко С. Я. Стилістика. Категорії стилістики // Єрмоленко С. Я. Нариси з української словесності (стилістика та культура мови). К., 1999;
- Фроляк Л. Ідіолект як частина говірки // Лінгвіст. студії. Д., 2002. Вип. 10;
- Гриценко П. Ідіолект і текст // Лінгвостилістика: об’єкт — стиль, мета — оцінка: Зб. наук. пр., присвяч. 70-річчю від дня народж. проф. С. Я. Єрмоленко. К., 2007;
- Северская О. И. Язык поэтической школы. Идиолект, идиостиль, социолект. Москва, 2007;
- Ставицька Л. Про термін ідіолект // Укр. мова. 2009. № 4.
Завантажити статтю
