Іза
Визначення і загальна характеристика
І́ЗА — село Хустського району Закарпатської області; осередок лозоплетіння. Центр сільради, якій підпорядк. с. Карповтлаш. Знаходиться між двома гірськими хребтами, на лівому березі р. Ріка (притока Тиси, бас. Дунаю), за 5 км від райцентру та залізнич. ст. Хуст, за 115 км від обл. центру. Площа 33,26 км2. Насел. 5237 осіб (2001), переважно українці, а також росіяни, угорці. Через село проходить автошлях Хуст–Міжгірʼя. На околиці села збереглися 2 курган. могильники 1–4 ст. Перші згадки про І. датують 1387. Назву повʼязують із прізвищем першого поселенця Ізая. Насел. займалося переважно землеробством і скотарством, а також рибальством, мисливством; брало участь у селян. війні 1514 під проводом Д. Дожі. Від 1526 — у складі Трансільван. князівства, від поч. 18 ст. — у межах кордонів Австрії (від 1867 — Австро-Угорщина). 1768 діяло 79 селян. госп-в. 1830 проживало 1198, 1873 — 1707, 1900 — 2505, 1939 — 3631 особа. Від 1899 працювала початк. школа з угор. мовою навч., 1919 відкрито укр., у 1930-х рр. — чес. школи. 1938 у двох початк. школах навч. 300 учнів, діяли бібліотека і читальня. У квітні 1919 І. захопили війська Румунії, восени того ж року — Чехо-Словаччини, 1938–44 — під владою гортист. Угорщини. 1945 у складі Закарп. України відійшло до УРСР. На фронтах 2-ї світової війни загинуло 46 осіб. Їм встановлено памʼятник. Промисел плетіння кошиків із лози розповсюдився наприкінці 19 ст.; один із основоположників — І. Кашко. На поч. 20 ст. більшість мешканців І. займалася лозоплетінням. Серед. майстер виплітав 8–10 кошиків за день. Ремесло поступово вдосконалювали. Знач. попитом користувалися кошики великих розмірів із неочищеної лози для перевезення яблук, обплетені лозовим пруттям бутлі й пляшки для вина, великі кошики з двома ручками (для збору городини, носіння сіна), великі діжки (для зберігання кукурудзи). Вироби продавали на ярмарках Закарпаття, міняли на зерно. Сировину заготовляють влітку (на поч. серпня) та восени (від вересня до грудня), плетінням займаються в основному взимку. Нині поширене плетіння кошиків, хлібниць, скриньок, столів, крісел, крісел-гойдалок, дит. візків та саней, стільчиків, декор. прикрас для інтерʼєрів, ваз на фрукти тощо. До наших днів дійшли форми та назви традиц. у побуті кошиків різних розмірів «феделкані» з однією ручкою (на виноград, фрукти, овочі). Поширеним залишається зручний для перенесення на далекі відстані «гаті-кошар» із рівними розширеними доверху стінками, кріпиться пасками за плечі. У ньому носили сіно, білизну до річки, з лісу — дрова, возили виноград до Угорщини. Серед осн. форм — «бомкало» (звужено доверху, з двома ручками), «йопанка» (плетуть зі світлої лози; прямокут. форми із заокругленими кутами та стінками внизу; використовували у 20 ст. на Великдень), «рибак», хлібниці, вази, меблі. До 1940-х рр. вироби плели з однотон. лози, інколи підфарбовували гашеним вапном. Згодом почали використовувати катіонові барвники, створюючи плетіння у вигляді мережива, що рельєфно виступало зовні на стінках кошика «рибак». Серед кращих майстрів — М. Касков, М. Орос, В. Пасулька, В. Чохняй. Продукцію експортують до РФ, Білорусі, Латвії, Литви, Угорщини та ін., експонують на всеукр. і міжнар. мист. виставках, ярмарках. Нині тут працюють птахофабрика, оленеферма, теплично-овоч. комбінат, 2 пекарні. В. І. — заг.-осв. школа, дитсадок; Будинок культури; лікарня. Діє реліг громада УПЦ МП. У І. провели останні роки життя та поховані захисник православʼя Михайло Андрелла (1710) і громад. діяч, публіцист І. Раковський (1885). Встановлено памʼятник (скульптор І. Гарабко) та відкрито при школі Мемор. музей уродженця села поета Д. Вакарова.
Літ.: Гайова Є. Лозоплетіння в селі Іза // Нар. мистецтво. 2007. № 1–2.
Н. В. Неметова
Додаткові відомості
Рекомендована література
Фотоілюстрації
.jpg "Кошики з лози")
Завантажити статтю
