Ізмаїльська область

ІЗМАЇ́ЛЬСЬКА О́БЛАСТЬ — область у пів­ден­но-західній частині України. Існувала 1940–54. Влітку 1940 склалася сприятлива для СРСР політ. ситуація щодо виріше­н­ня рад.-румун. прикордон. конфлікту, оскільки провід­ні країни Заходу вже вступили в 2-у світову війну, а військ. допомогу Румунії від Німеч­чини за­блоковано таєм. протоколами до рад.-нім. договору про ненапад від 23 серпня 1939. Тому 26 червня 1940 міністр іноз. справ СРСР В. Молотов вручив румун. послу ноту з ультиматив. вимогою повернути Бессарабію. За таких умов румун. керівництво не наважилося на бо­йові дії, і 28 червня 1940 Червона армія вступила на тер. Бес­сарабії та Пн. Буковини. 2 серпня 1940 ВР СРСР ухвалила закони про створе­н­ня Молдав. РСР і включе­н­ня Пн. Буковини, а також Хотин., Ізмаїл. й Ак­керман. пов. Бес­сарабії до складу УРСР. 7 серпня 1940 Ізмаїл. й Ак­керман. пов. обʼ­єд­нано в Ак­керман. обл. із центром у м. Ак­керман (нині м. Білгород-Дністровський), 7 грудня того ж року центр області пере­несено до м. Ізмаїл, область перейм. у Ізмаїльську. Її тер. становила 12,4 тис. км² із насел. понад 600 тис. осіб (15 % мешкало у містах, решта — у селах). У області було 6 міст, серед яких Ак­керман, Ізмаїл, Кілія — обл. під­порядкува­н­ня; 13 р-нів і 203 сільс. ради. Колишні 2 повіти і 11 волостей реорганізовано у 13 р-нів: Арциз., Бол­град., Ізмаїл. (Суворов.), Кілій., Лиман., Манзир. (Бородін.), Новоіванів., Реній., Сарат., Старокозац., Тарутин., Татарбунар., Тузлівський. У ході інтенсив. радянізації краю увʼязнено та депортовано на Урал, у Казах­стан і Сибір бл. 89,5 тис. осіб. У стислі терміни проведено націоналізацію промисловості та колективізацію с. господарства: у держ. власність пере­йшло 176 під­приємств, організовано 216 колго­спів, 12 радго­спів, 28 МТС. Водночас здійснено заходи щодо ліквідації без­робі­т­тя, роз­ширено мережу навч. і мед. закладів. У червні 1941 в І. о. функціонувало 350 шкіл, в яких працювало 2,3 тис. вчителів. Від липня 1941 до серпня 1944 — під румун. окупацією. За даними рад. статистики, внаслідок війни та окупації кількість насел. скоротилася на 24 %, матеріал. збитки становили 3,5 млрд крб. Одразу ж після визволе­н­ня роз­почато від­будовчі роботи. Повністю пере­обладнано всі дунай. порти, що мали важливе значе­н­ня для господарства області. На­прикінці 1944 засн. Дунай. пароплавство з центром у м. Ізмаїл, 1946 від­крито пряму залізничну лінію Ізмаїл–Одеса, на­прикінці 1940-х рр. від­новлено всю мережу залізниць краю. Кількість пром. під­приємств зросла з 900 до 2057-ми. У складних умовах від­роджувалося с. госп-во. Від­чуже­н­ня селянина від засобів виробництва та роз­поділу створеного ним продукту, не­сприятливі клімат. умови при­звели до голоду 1947, під час якого на тер. І. о. зафіксов. випадки канібалізму та трупоїдства. Зуси­л­лями держави та громадськості 1948 від­новлено довоєн­ну шкільну мережу, проте соц. інфра­структура в містах і селах створювалася без належ. врахува­н­ня багатонаціональності насел. Придунавʼя та пер­спектив його роз­витку. 1954 І. о. ліквідовано, її тер. уві­йшла до складу Одес. області.

Завантажити статтю