Ізмаїльська область
ІЗМАЇ́ЛЬСЬКА О́БЛАСТЬ — область у південно-західній частині України. Існувала 1940–54. Влітку 1940 склалася сприятлива для СРСР політична ситуація щодо вирішення радянсько-румунських прикордонних конфлікту, оскільки провідні країни Заходу вже вступили в другу світову війну, а військову допомогу Румунії від Німеччини заблоковано таємними протоколами до радянсько-німецького договору про ненапад від 23 серпня 1939. Тому 26 червня 1940 міністр іноземних справ СРСР В. Молотов вручив румунському послу ноту з ультимативною вимогою повернути Бессарабію. За таких умов румунське керівництво не наважилося на бойові дії, і 28 червня 1940 Червона армія вступила на територію Бессарабії та Північної Буковини. 2 серпня 1940 ВР СРСР ухвалила закони про створення Молдавської РСР і включення Північної Буковини, а також Хотинського, Ізмаїльського й Аккерманського повітів Бессарабії до складу УРСР. 7 серпня 1940 Ізмаїльського й Аккерманського пов обʼєднано в Аккерманську область. із центром у м. Аккерман (нині м. Білгород-Дністровський), 7 грудня того ж року центр області перенесено до м. Ізмаїл, область перейменовано у Ізмаїльську. Її територія становила 12,4 тисячі кмквадратних кілометрів із населенням понад 600 тисяч осіб (15 % мешкало у містах, решта — у селах). У області було 6 міст, серед яких Аккерман, Ізмаїл, Кілія обласного підпорядкування; 13 районів і 203 сільські ради. Колишні 2 повіти і 11 волостей реорганізовано у 13 районів: Арцизький, Болградський, Ізмаїльський (Суворовський), Кілійський, Лиманський, Манзирський (Бородінський), Новоіванівський, Ренійський, Саратський, Старокозацький, Тарутинський, Татарбунарський, Тузлівський. У ході інтенсивної радянізації краю увʼязнено та депортовано на Урал, у Казахстан і Сибір близько 89,5 тисячі осіб. У стислі терміни проведено націоналізацію промисловості та колективізацію сільського господарства: у державну власність перейшло 176 підприємств, організовано 216 колгоспів, 12 радгоспів, 28 машинно-тракторних станцій. Водночас здійснено заходи щодо ліквідації безробіття, розширено мережу навчальних і медичних закладів. У червні 1941 в Ізмаїльській області функціонувало 350 шкіл, в яких працювало 2,3 тисячі вчителів. Від липня 1941 до серпня 1944 — під румунською окупацією. За даними радянської статистики, внаслідок війни та окупації кількість населення скоротилася на 24 %, матеріальні збитки становили 3,5 мільярда карбованців. Одразу ж після визволення розпочато відбудовчі роботи. Повністю переобладнано всі дунайські порти, що мали важливе значення для господарства області. Наприкінці 1944 засновано Дунайське пароплавство з центром у м. Ізмаїл, 1946 відкрито пряму залізничну лінію Ізмаїл–Одеса, наприкінці 1940-х років відновлено всю мережу залізниць краю. Кількість промислових підприємств зросла з 900 до 2057-ми. У складних умовах відроджувалося сільське господарство. Відчуження селянина від засобів виробництва та розподілу створеного ним продукту, несприятливі кліматичні умови призвели до голоду 1947, під час якого на території Ізмаїльської області зафіксовано випадки канібалізму та трупоїдства. Зусиллями держави та громадськості 1948 відновлено довоєнну шкільну мережу, проте соціальна інфраструктура в містах і селах створювалася без належного врахування багатонаціональності населення Придунавʼя та перспектив його розвитку. 1954 Ізмаїльську область ліквідовано, її територія увійшла до складу Одеської області.