ІЗМАЇ́ЛЬСЬКА О́БЛАСТЬ — область у пів­ден­но-західній частині України. Існувала 1940–54. Влітку 1940 склалася сприятлива для СРСР політична ситуація щодо виріше­н­ня радянсько-румунських прикордон­них конфлікту, оскільки провід­ні країни Заходу вже вступили в другу світову війну, а військову допомогу Румунії від Німеч­чини за­блоковано таємними протоколами до радянсько-німецького договору про ненапад від 23 серпня 1939. Тому 26 червня 1940 міністр іноземних справ СРСР В. Молотов вручив румунському послу ноту з ультимативною вимогою повернути Бессарабію. За таких умов румунське керівництво не наважилося на бо­йові дії, і 28 червня 1940 Червона армія вступила на територію Бес­сарабії та Пів­нічної Буковини. 2 серпня 1940 ВР СРСР ухвалила закони про створе­н­ня Молдавської РСР і включе­н­ня Пів­нічної Буковини, а також Хотинського, Ізмаїльського й Ак­керманського повітів Бес­сарабії до складу УРСР. 7 серпня 1940 Ізмаїльського й Ак­керманського пов обʼ­єд­нано в Ак­керманську область. із центром у м. Ак­керман (нині м. Білгород-Дністровський), 7 грудня того ж року центр області пере­несено до м. Ізмаїл, область пере­йменовано у Ізмаїльську. Її територія становила 12,4 тисячі  кмквадратних кілометрів із населе­н­ням понад 600 тисяч осіб (15 % мешкало у містах, решта — у селах). У області було 6 міст, серед яких Ак­керман, Ізмаїл, Кілія обласного під­порядкува­н­ня; 13 ра­йонів і 203 сільські ради. Колишні 2 повіти і 11 волостей реорганізовано у 13 ра­йонів: Арцизький, Бол­градський, Ізмаїльський (Суворовський), Кілійський, Лиманський, Манзирський (Бородінський), Новоіванівський, Ренійський, Саратський, Старокозацький, Тарутинський, Татарбунарський, Тузлівський. У ході інтенсивної радянізації краю увʼязнено та депортовано на Урал, у Казах­стан і Сибір близько 89,5 тисячі осіб. У стислі терміни проведено націоналізацію промисловості та колективізацію сільського господарства: у державну власність пере­йшло 176 під­приємств, організовано 216 колго­спів, 12 радго­спів, 28 машин­но-тракторних станцій. Водночас здійснено заходи щодо ліквідації без­робі­т­тя, роз­ширено мережу на­вчальних і медичних закладів. У червні 1941 в Ізмаїльській області функціонувало 350 шкіл, в яких працювало 2,3 тисячі вчителів. Від липня 1941 до серпня 1944 — під румунською окупацією. За даними радянської статистики, внаслідок війни та окупації кількість населе­н­ня скоротилася на 24 %, матеріальні збитки становили 3,5 мільярда карбованців. Одразу ж після визволе­н­ня роз­почато від­будовчі роботи. Повністю пере­обладнано всі дунайські порти, що мали важливе значе­н­ня для господарства області. На­прикінці 1944 засновано Дунайське пароплавство з центром у м. Ізмаїл, 1946 від­крито пряму залізничну лінію Ізмаїл–Одеса, на­прикінці 1940-х років від­новлено всю мережу залізниць краю. Кількість промислових під­приємств зросла з 900 до 2057-ми. У складних умовах від­роджувалося сільське господарство. Від­чуже­н­ня селянина від засобів виробництва та роз­поділу створеного ним продукту, не­сприятливі кліматичні умови при­звели до голоду 1947, під час якого на території Ізмаїльської області зафіксовано випадки канібалізму та трупоїдства. Зуси­л­лями держави та громадськості 1948 від­новлено довоєн­ну шкільну мережу, проте соціальна інфра­структура в містах і селах створювалася без належного врахува­н­ня багатонаціональності населе­н­ня Придунавʼя та пер­спектив його роз­витку. 1954 Ізмаїльську область ліквідовано, її територія уві­йшла до складу Одеської області.