Зощенко Михайло Михайлович

Визначення і загальна характеристика

ЗО́ЩЕНКО Михайло Михайлович (Зощенко Михаил Михайлович; 28. 07(09. 08). 1894, С.-Петербург — 22. 07. 1958, Ленін­град, нині С.-Петербург) — російський прозаїк, драматург, пере­кладач. Син М. Зощенка. Навч. на юрид. факультеті С.-Петербур. університету (1913–14). Брав участь у 1-й світ. війні, нагородж. Георгіїв. хрестом. 1918–19 — у складі Червоної армії. Від 1919 від­відував літ. студію під керівництвом К. Чуковського. 1921 при­єд­нався до літ. групи «Серапіонові брати». Перша ж кн. «Рас­сказы Назара Ильича господина Синебрюхова» (Петро­град, 1922) означила письмен­ниц. манеру З., гол. засіб якої — мова як спосіб зображе­н­ня людини пере­ломної епохи, без звернень до прямих автор. оцінок чи описовості; обʼєкт худож. опрацюва­н­ня — мисле­н­ня героя, крізь призму якого про­ступає справжня реальність. Зб. оповідань «Разнотык» (Петро­град, 1923), «Аристократка» (Ленин­град; Москва, 1924), «Веселая жизнь» (Ленин­град, 1924), «Обезьяний язык» (Москва, 1925), «Уважаемые граж­дане» (Москва; Ленин­град, 1926), «Нервные люди» (Х., 1927), «Над кем смеетесь?!» (Москва; Ленин­град, 1928), «Лишние люди» (Москва, 1930) роз­кривають вічну природу «нових людей» у традиціях М. Гоголя, М. Лєскова, А. Чехова. 1923–26 створив цикл «сентимент. повістей» — трагіком. історій про «маленьку людину»: «Коза» (альманах «Круг», Москва; Петро­град, 1923, кн. 1), «Апол­лон и Тамара» (1923; вид. — Ленин­град, 1926), «Страшная ночь», «О чем пел соловей» (обидві — альманах «Ковш», Ленин­град, 1925, кн. 1–2) та ін. 1930–40 працював над наук.-худож. трилогією про ро­зумі­н­ня людської сві­домості (під­сві­домості): ідея повісті «Возвращен­ная молодость» (1933) — пі­знати себе, що означає опанувати себе, організувати власне життя на рац. засадах; суперечлива людська природа як онтол. явище є обʼєктом психол.-худож. дослідж. у зб. «Голубая книга» (1935; обидві — Ленін­град), що за внутр. звуча­н­ням, глибин­ною зміст. домінантою можна роз­глядати як проповідь, мета якої — змусити читача замислитися над сенсом буття та привернути увагу до внутр. світу людини, дати надію на майбутнє; від осмисле­н­ня універс. та культурно-істор. тем З. пере­йшов до рефлексії особистого життя, викори­ставши жанр публ. сповіді у повісті «Перед восходом солнца» (6 роз­ділів у ж. «Октябрь», 1943, № 6–9, роз­критиков. офіціоз. критикою; 1972 у ж. «Звезда», № 3, опубл. 7–13 роз­діли під на­звою «Повесть о разуме»; окреме вид. — Москва, 1976). У 2-й пол. 1940-х рр. З. за­ймався пере­важно пере­кладац. діяльністю та драматургією, зокрема створив комедії «Очень приятно» (1945), «Пусть неудачник плачет» (1946), «За бархатным занавесом» (1948), «Дело о разводе» (1951). Як українець за походже­н­ням З. знав і цінував укр. літературу. Він створив істор. повість «Тарас Шевченко» (опубл. в ж. «Литературный современ­ник», 1939, № 2–3, та у зб. «Тарас Шевченко», Ленин­град, 1939), звернувши особливу увагу на роль спів­вітчизників у жит­тєвій і твор. долі поета: художника І. Сошенка та письмен­ника Є. Гребінки. Очолював ювіл. комітет з від­значе­н­ня у Ленін­граді 125-річчя з дня народж. Т. Шевченка. Написав перед­мову до рос. ви­да­н­ня «Кобзаря» (Ленин­град, 1939). Пере­клав російською мовою низку творів О. Гаврилюка, О. Полторацького («Детство Гоголя», Ленин­град, 1956), П. Панча, Н. Рибака. Листувався з Остапом Вишнею. Окремі твори З. українською мовою пере­клали А. Качор, І. Зубенко, Л. Ященко. Похов. у м. Сестрорецьк (нині С.-Петербур. міськради).

Тв.: Из­бран­ные рас­сказы и повести. [Х.], 1928; 1930; Со­брание сочинений: В 3 т. Ленин­град, 1986–87; Со­брание сочинений: В 5 т. Москва, 1994; Со­брание сочинений: В 7 т. С.-Петербург, 2009; укр. перекл. — Манастир: Оповіда­н­ня. Х., 1930; Вогні великого міста // Рос. рад. оповіда­н­ня. К., 1974.

Літ.: Старков А. Н. Юмор Зощенко. Москва, 1974; Михаил Зощенко в воспоминаниях современ­ников. Москва, 1981; Чуковский К. Зощенко // Чуковский К. Порт­реты и этюды. Минск, 1985; Вспоминая Михаила Зощенко. Ленин­град, 1990; Долинский А. Из архива печати Михаила Зощенко: Уважаемые граж­дане. Москва, 1991; Сарнов Б. Пришествие капитана Лебядкина (Случай Зощенко). Москва, 1993; Лицо и маска Зощенко. Москва, 1994; Михаил Зощенко: Мат. к твор. био­графии. С.-Петербург, 1997. Кн. 1; 2000. Кн. 2; 2002. Кн. 3; Жолковский А. Михаил Зощенко: Поэтика недоверия. Москва, 1999; Томашевский Ю. «Литература — производство опасное!» // М. Зощенко: Жизнь, творчество, судьба. Москва, 2004; Рубен Б. Зощенко. Москва, 2006.

І. А. Свириденко

Завантажити статтю