ЗУБ Петро Григорович (22. 11. 1932, с. Ковалівка Шишац. р-ну Полтав. обл. — 20. 10. 2007, Чернігів) — письмен­ник. Член НСПУ (1998). Літературна премія імені М. Коцюбинського (1995). Закінчив Полтавське музичне училище (1951; клас домри Г. Замая та А. Сідака), Київську консерваторію (1963). Працював у Будинку народної творчості Полтави (1951), Великосорочинському педагогічному (1951–56) і Гадяцькому культурно-освітньому (1956–59) училищах (обидва — Полтав. обл.); завідувач кафедри музики і спів­ів Глухівського педагогічного ін­ституту (Сум. обл., 1959–61); від 1961 — у Чернігівському педагогічному університеті: завідувач кафедри музики і спів­ів. Дебютував 1949 як поет у обласній газеті «Зоря Полтавщини». Автор збірок поезій для дітей «Зоряний баштан» (1976), «Золотинка» (1979), «Жайворонки» (1982; усі — Київ), «Жур-журавлик» (1998), пісень «Голубе Поліс­ся» (1990), «Пісня дзвоника» (1991), «Царина душі моєї» (1997; усі — Чернігів), «Хай ще зозуля кує» (Шишаки, 1997), повістей і оповідань «Рід» (1993), «Не прокляни себе» (1994), «Початок дороги» (1995), лірики «Доля», «Свіча» (обидві — 1998), «Дзвіниця» (1999), книги про музиканта і фольклориста В. Полевика «Золота спадщина» (2000; усі — Чернігів). Серед популярних пісень З. — «Наш край», «Полтавський вальс», «Закохалася». У прозі звертався головним чином до внутрішнього світу людини, поезія його — мелодійна, невимушена. Залишив спогади «Моя дорога» (Чг., 2002). Окремі твори З. пере­кладено російською, білоруською, чуваською, польською мовами.