Зубрицька культура

ЗУБРИ́ЦЬКА КУЛЬТУ́РА  — археологічна культура. Назва походить від с. Зубра (Пустомитів. р-ну Львів. обл.), пам’ятки поширені на тер. Волині та у Верхньому Придністров’ї. Сформувалася у серед. 1 ст. н. е. внаслідок інтеграції місц. носіїв пам’яток пшеворської культури з групами насел. зарубинецької культури, які прийшли із Прип’ят. Полісся. У Придністров’ї на процес формування вплинули також дакій. племена липицької культури. На Волині З. к. припинила існування наприкінці 2 ст. у зв’язку з інтервенцією племен ґотів, в ін. місцях — трансформувалася у локал. групу, близьку до черняхівської культури, згодом переросла у пам’ятки корчац. типу раннього середньовіччя. Культура представлена поселеннями (Підберізці, Сокільники, Боратин, Линів), могильники невідомі. Поселення складалися із 4–6-ти жител, в яких мешкало 20–35 осіб, й групувалися у гнізда за родовими ознаками (кілька гнізд формували плем’я). Житла — напівземлянки або наземні споруди каркасно-стовпової чи каркасно-плетеної конструкцій. Характер. особливістю З. к. є наявність великої кількості ям-погребів (від 5-ти до 10-ти на кожне житло). Матеріал. культура зубриц. племен представлена керамікою ручного виготовлення, невеликим набором предметів ремесла (прясла, ножі, проколки, шила, голки) та прикрас (фібули, намистини), предметами особистого вжитку (гребені) й мисливства (наконечники стріл, списів, шпори). Творцями пам’яток З. к. були венеди — найраніші слов’ян. племена, описані рим. істориком Тацітом.

Завантажити статтю