ІБРАГІ́МОВ Галімджан Гірфанович (Ибраhuмов Галимҗан Гыйрфан улы; 28. 02(12. 03). 1887, с. Солтанморат, нині Башкорто­стан, РФ — 21. 01. 1938, м. Казань, нині Татар­стан, РФ) — татарський письмен­ник. Один із засн. татар. рад. літ-ри. Навч. у початк. рос. школі м. Оренбург (Росія, 1898–1905) та медресе «Галія» м. Уфа (нині Башкорто­стан, 1906–08). Від 1909 — у Казані. 1925–27 — голова Академ. центру при Наркомосі Татар. АРСР. У дорев. період ви­ступив як романтик — повість «Татар хатыны ниләр күрми» («Доля татарки», 1909), оповіда­н­ня «Сөю — сәгадәт» («Любов — щастя»), «Диӊгездә» («В морі»; обидва — 1911), «Табигать балалары» («Діти природи», 1914) та ін. Автор перших у татар. літературі психол. роману «Яшь йөрәкләр» («Молоді серця», 1912) та істор.-рев. роману «Без­неӊ көн­нәр» («Наші дні», 1919; 2-а ред. — 1934; про сприйня­т­тя різними соц. класами рев. подій 1905–07). Образи борців за соціалізм створив у драмі «Яӊа кешеләр» («Нові люди», 1920) та повісті «Кызыл чәчәкләр» («Червоні квіти», 1922). У романі «Казакъ кызы» («Дочка степів», 1924) від­творив життя казах. народу, подав картини соц. боротьби, між­родових чвар. Роман «Тирән тамырлар» («Глибоке корі­н­ня», 1928) — про нове життя татар. народу. Автор праць з літературо­знавства («Əдǝбият канун­нары» / «Канони літератури», 1916; «Пролетариат әдәбияты турында» / «Про пролетарську літературу», 1924), мово­знавства («Татар сарыфы» / «Граматика татарської мови»; 1911; 1917; 2003). Двічі, 1912 і 1914, при­їздив до Києва, брав участь у діяльності Товариства мусульм. студентів, у під­готовці їхнього всерос. зʼ­їзду. 17 квітня 1913 заарешт., упродовж 2-х місяців увʼязн. у Лукʼянів. тюрмі (від­творив ці події у кн. «Татар студентлары хәрәкәте тарихын­нан» / «З історії революційного руху татарських студентів», 1922). І. багато років присвятив ви­вчен­ню й пропаганді творчості Т. Шевченка серед татарів, башкирів і казахів. Під час пере­бува­н­ня в Києві від­відав шевченків. місця, присвятив укр. поету ст. «Каhарман шагыйрь» // г. «Йылдыз» («Зірка»), 1914 (укр. перекл. — «Поет-герой» // «ЛУ» від 10 березня 1967), вказавши на подібність доль укр. і татар. народів. 1927 за станом здоровʼя пере­їхав до м. Ялта (нині АР Крим). 1937 заарешт., помер у тюрем. лікарні. Реабіліт. 1956. Імʼям І. на­звано Ін­ститут мови, літ-ри та мистецтва АН Татар­стану.