ІБРАЄ́В Бугенбай Ахметулович (08. 05. 1936, м. Акмолинськ, нині Астана — 26. 12. 2000, Львів) — письмен­ник, журналіст. Закінчив Щучинський гірничо-металургійний ін­ститут (Казах­стан, 1955), факультет журналістики Казахського університету (Алма-Ата, нині Алмати; 1967). Працював геологом на мідних шахтах м. Жезказган (Казах­стан). Від 1963 — у пресі: завідувач від­ділу промисловості редакції газети «Целин­ный край» (м. Цілино­град, нині Астана), власний кореспондент газети «Социалистическая индустрия» (м. Караґанда, Казах­стан) і «Советская Рос­сия» (м. Кемерово, РФ), від 1972 — газети «Правда» у Казах­стані. Від 1980 мешкав у Львові, де працював кореспондент газети «Львовская правда», від 1991 — власний кореспондент «Робітничої газети» у Львівській обл. Писав російською мовою. Автор книг повістей, оповідань, новел «Добрые приметы», «Теща», «Большая вахта» (ви­йшли 1972–76 в Алма-Аті). 1997 у Львові видав збірку повістей, оповідань, новел і публіцистики «Мое открытие Украины», у якій, зокрема, документальна повість «Ночь над Каспием» — про пере­бува­н­ня Т. Шевченка у заслан­ні в Казах­стані; у повісті «Штрек» описав життя українців, які від­бували термін покара­н­ня у шахтах Жезказгана; українське су­спільство в мініатюрі зобразив у повісті «Автобус в Рим и обратно».