ІВАНИ́ЦЬКИЙ Сергій Митрофанович (псевдоніми і криптоніми: С. Г., С. И., С. І., С. Г-ко, С. Гр., С. Грущенко; 12(24). 03. 1874, с. Широка Гребля Літинського пов. Подільської губ., нині Літинського р-ну Він­ницької обл. — після 1945, Ленін­град, нині Санкт-Петербург) — педагог, публіцист, громадський діяч. Закінчив Київську духовну академію (1898). Від­відував лекції В. Антоновича та О. Кониського. Від 1898 викладав історію та гео­графію у Камʼянець-Подільській духовній жіночій школі. Разом з В. Чехівським вів активну національно-просвітницьуц пропаганду серед молоді, через що 1904 був звільнений. Від­тоді — у міській двокласній школі. Спів­працював з Подільським історико-археологічним товариством. У 9-му й 10-му томах його «Трудов...» опублікував працю «Пере­яславский епи­скоп Гервасий Линцевский и начало возсоединения униатов в Западной или Польской Украине (1757–1769)» (окреме ви­да­н­ня — 1904). Друкувався у «Записках Наукового товариства імені Тараса Шевченка», «ЛНВ», часописах «Громадська думка», «Рада», «Промінь» та ін. 1906 брав участь у заснуван­ні Подільської «Просвіти». Водночас виконував обовʼязки ін­спектора народних шкіл Він­ницького повіту, за­ймався організацією українських початкових на­вчальних закладів. Від 1907 — у комерційній школі м. Катеринослав (нині Дні­пропетровськ). Лектор, член ради та скарбник Катеринослав. «Просвіти». 1910 повернувся на Поді­л­ля, працював у Могилів-Подільській комерційній школі (нині Він­ницької обл.). Сприяв роз­витку української літературної мови. Спів­укладач 2-томник «Російсько-українського словника», пере­ви­да­н­ня 1918 у Він­ниці, згодом — у Катеринославі та Ляйпцизі. Від 1918 — директор Камʼянець-Подільській учительській семінарії, від 1922 — в ІНО; від 1927 — у Коростенському педагогічному технікумі (нині Житомирська обл.); згодом — у ВНЗах Києва. На початок 1930-х рр. пере­їхав до Ленін­града, працював у Педагогічному ін­ституті, де 1937 захистив кандитаську дисертацію. Ви­вчав історію Прав­обережної України 18 ст.