ІВАНО́В Ілля Іванович 20. 07(01. 08). 1870, м. Щигри, нині Курської обл., РФ — 20. 03. 1932, Алма-Ата, нині Алмати, похов. у Москві) — вчений-селекціонер у галузі тварин­ництва. Професор (1906). Навч. у Моск. університеті (1890–92), закін. Харків. університет (1896). Працював у проф. М. Ненцького в Ін­ституті екс­перим. медицини (1898–99) та Особливій зоол. лаб. АН Росії (від 1899) в С.-Петербурзі. Стажувався у Швейцарії та Франції. Результати дослідж. цього періоду стали основою зоотех. методу осімені­н­ня с.-г. тварин. 1899–1900 на Дібрів. кін­ному заводі (нині Миргород. р-ну Полтав. обл.) провів досліди з штуч. осімені­н­ня кобил. 1904 за­прош. Ф. Фальц-Фейном у влас. маєток (нині біо­сфер. заповід­ник «Асканія-Нова», Чаплин. р-н Херсон. обл.), де 1910 створив зоотех. дослідну станцію, на базі якої ви­вчав біо­логію роз­множе­н­ня с.-г. тварин. 1918–20 — зав. фізіол. від­ділу, 1924–26 — від­ділу біо­логії роз­множе­н­ня Держ. ін­ституту екс­перим. ветеринарії (с. Кузьмінки побл. Москви). 1920 ініціював заснува­н­ня й очолював до 1924 Центр. дослідну станцію з роз­множе­н­ня домаш. тварин (побл. Москви). 1926–27 — керівник екс­педиції АН СРСР в Африку з метою гібридизації людиноподіб. мавп. 1928–29 — викладач Моск. вищого зоотех. ін­ституту. 1930 очолював бюро штуч. осімені­н­ня обʼ­єд­нань «Вівчар» (Ставропол. край, РФ) та «Скотар» (Москва). Того ж року заарешт. Після звільне­н­ня від 1931 — в Алма-Аті: професор кафедри фізіології тварин Казах. вет.-зоотех. ін­ституту.