ЗАКАРПА́ТСЬКИЙ ПРОГИ́Н — геологічна структура на пів­ден­ному заході Карпатської складчастої системи. В Україні роз­ташована його східна частина. Закарпатський прогин виповнений неогеновими моласами потужністю до 3 тис. м (товщами уламкових гірських порід — пісковиків, конгломератів, андезитів, глин, іноді вуглистих від­кладів та евапоритів, сформованих в ороген­ну стадію роз­витку складчастих поясів між літо­сферними плитами в умовах їх стискува­н­ня), які залягають у мезозойсько-палеогенових пластах, містять соленосну товщу (у центральній зоні). У геоморфологічному від­ношен­ні від­повід­ає Закарпатській низовині. У пів­ден­но-східній частині прогину про­стягається ланцюг соляних куполів, які іноді виходять на поверх­ню або проявляються у морфології рельєфу. На поверх­ні збігається з площею пошире­н­ня неогенових осадових та вулканоген­них порід і про­стягається вздовж пів­ден­но-західного краю Карпат смугою довжиною майже 150 км і шириною 25–35 км. Закарпатський прогин сформувався на твердому фундаменті Внутрішніх Карпат протягом олігоцену — пізнього сармату. У ньому на­громаджувалися потужні товщі піщано-глинистих від­кладів з прошарками ліпаритових туфів, бурого вугі­л­ля і товщами камʼяної солі. Основа прогину пред­ставлена палеозойськими, мезозойськими і палеогеновими від­кладами, роз­битими роз­ломами на блоки роз­міром 3–5 × 8–10 км. Глибин­ними межами Закарпатського прогину є Закарпатський роз­лом на Пів­нічному Сході і зона Припан­нонського роз­лому на Пів­ден­ному Заході. У ньому виділяють Чоп-Мукачівську і Солотвинську улоговини, роз­ділені Шол­лесівським глибин­ним роз­ломом. Починаючи з палеозою, роз­ломами від­бувалися блокові рухи різного спрямува­н­ня. Вони вплинули на на­громадже­н­ня різновікових від­кладів у Солотвинській (пере­важно баденієвих) і Чоп-Мукачівській (пере­важно сармат-пліоценових) улоговинах. Уздовж роз­ломів від­бувалося виверже­н­ня магми та утворе­н­ня на поверх­ні потужних вулканічних гряд. У результаті виник ланцюг субвулканічних тіл — похованих вулканів, характерних для Берегівської зони горстів, які з часом екс­понувалися на поверх­ню по­близу смт Вишкове Хустського ра­йону, сіл Велика Добронь Ужгородського ра­йону, Дрисина Мукачівського ра­йону та Шаланки Вино­градівського ра­йону. Центри ще менших вулканоген­них структур, локальних інтрузій і соляних куполів приурочені до певних тектонічних порушень скидового типу, якими обмежуються блоки у під­сольовому структурному комплексі та фундаменті. У прогині сформувалися Вулканічні Карпати, побудовані ефузивними породами неогену (андезитами, базальтами, туфами), які частково пере­кривають моласовий комплекс. З від­кладами Закарпатського прогину повʼязані родовища газу (Солотвинського, Русько-Комарівського), камʼяної солі (Солотвинського), поліметалевих руд (Біганського, Берегівського), бариту (Берегівського), ртуті (Вишківського), мармурів, цеолітів, туфів, мінеральних вод (Вишкове, Шаян) тощо. Дослідже­н­нями остан­ніх років встановлено, що найбільша щільність структур, які оцінюються як пер­спективні для пошуків нафти, газу, інших копалин за комплексом структурно-геоморфологічних, газогеохімічних, радіометричних та геотермічних показників, властива Округлено-Тячівській, Доробратівській, Іршавській, Рокошинській та Свободській площам.