ЗАКЛИ́НСЬКИЙ Корнило Романович (псевд. і крипт.: Корн., Анко, Л., К. З.; 01. 08. 1889, Львів — 01. 04. 1966, Прага) — літературний критик, фольклорист. Син Романа, брат Бог­дана і Ро­стислава Заклинських. Студіював класичну філологію у Віден. і укр. в Чернів. та Львів. (закін. 1913) університетах. Учителював у м. Вашківці (нині Вижниц. р-н Чернів. обл.); 1920–38 — проф. Берегів. гімназії (нині Закарп. обл.). Актив. діяч «Пласту» (ред. г. «Берегівський пластун», 1923–26), товариства «Просвіта», Пед. і Етногр. т-в Під­карпат. Русі. 1939 заарешт. угор. владою і увʼязн. у концентрац. таборі Варюлопош (побл. м. Ніредьгаза). Після звільне­н­ня працював проф. української мови й історії Укр. гімназії в Празі (1939–47), а згодом — учителем російської мови у серед. школі. Остан. голова ліквідов. товариства «Музей визв. боротьби України в Празі» (1946–48). Автор поет. зб. «З вечірньою зорею» (1908) та «Нові пісні» (1914; обидві — Львів); статей про укр. письмен­ників Закарпа­т­тя й Пряшівщини (М. Врабеля, В. Довганича, Г. Тарковича, А. Вальковського, В. Ляховича, О. Шолтес та ін.) у ж. «Під­карпатська Русь», «Наш рідний край», «Slavia», «Slovanský přehled», «Byzantico-slavica». Зі словац. українською мовою пере­клав істор. повість «Лаборець» Б. Носака-Незабудова (Пряшів, 1966). Упорядкував зб. закарп. легенд і пере­казів «Народні оповіда­н­ня про давнину: Исторія Подкарпатської Руси в пере­казах» (Кошиці, 1925). Подарував свою бібліотеку Музею укр. культури у Свиднику (нині Словач­чина).