ЗАКЛИ́НСЬКИЙ Корнило Романович (псевд. і крипт.: Корн., Анко, Л., К. З.; 01. 08. 1889, Львів — 01. 04. 1966, Прага) — літературний критик, фольклорист. Син Романа, брат Бог­дана і Ро­стислава Заклинських. Студіював класичну філологію у Ві­денському і українському в Чернівецькому та Львівському (закінчив 1913) університетах. Учителював у м. Вашківці (нині Вижницький р-н Чернівецької обл.); 1920–38 — професор Берегівської гімназії (нині Закарпатської обл.). Активний діяч «Пласту» (редактор газети «Берегівський пластун», 1923–26), товариства «Просвіта», Педагогічного і Етно­графічного товариств Під­карпатської Русі. 1939 заарештований угорською владою і увʼязнений у концентраційному таборі Варюлопош (по­близу м. Ніредьгаза). Після звільне­н­ня працював професором української мови й історії Української гімназії в Празі (1939–47), а згодом — учителем російської мови у середній школі. Остан­ній голова ліквідованого товариства «Музей визвольної боротьби України в Празі» (1946–48). Автор поетичних збірок «З вечірньою зорею» (1908) та «Нові пісні» (1914; обидві — Львів); статей про українських письмен­ників Закарпа­т­тя й Пряшівщини (М. Врабеля, В. Довганича, Г. Тарковича, А. Вальковського, В. Ляховича, О. Шолтес та ін.) у журналі «Під­карпатська Русь», «Наш рідний край», «Slavia», «Slovanský přehled», «Byzantico-slavica». Зі словацької українською мовою пере­клав історичну повість «Лаборець» Б. Носака-Незабудова (Пряшів, 1966). Упорядкував збірку закарпатських легенд і пере­казів «Народні оповіда­н­ня про давнину: Исторія Подкарпатської Руси в пере­казах» (Кошиці, 1925). Подарував свою бібліотеку Музею української культури у Свиднику (нині Словач­чина).