Закржевський Олександр Карлович
Визначення і загальна характеристика
ЗАКРЖЕ́ВСЬКИЙ Олександр Карлович (09(21). 05. 1886, Київ — 30. 05(12. 06). 1916, там само) — літературний критик, прозаїк. Займався самоосвітою. 1907–10 — секр. ред. ж. «Въ мірѣ искусствъ» (Київ). Від 1909 виступав з лекціями про літературу, зокрема щодо модернізму в ній. Схилявся до ніцшеанства. Член Київ. реліг.-філос. товариства (1912). Більшість оповідань З. сповнені сповідал. інтонаціями і декадент. настроями («Точка жизни» // «Киевское слово», 1904, 28 марта; «Песня прошлого» // там само, 22 июня; «Елка» // там само, 25 декабря; «Sanctus Dolor» // «Голубые дали: Альм.», К., 1909; «Усталый покой» // «Огни», 1912, № 27; «Мерцающий лик» // там само, № 46). У літ. критиці проявив суб’єктив. психологізм, спираючись на реліг. почуття, зокрема у трилогії «Достоевский и современная литература»: «Подполье» (1911), «Карамазовщина» (1912) і «Религия» (1913; усі — Київ). У футуризмі вбачав занепад думки й знецінення слова (кн. «Рыцари безумия», К., 1914). Автор статей про творчість Ф. Достоєвського, К. Леонтьєва, Л. Толстого, Ж. Роденбаха, Б. Зайцева, М. Гоголя, А. Чехова та ін.
Додаткові відомості
- Основні праці
- Сверхчеловек над бездной: Религия подвига (Л. Толстой). Мистика жизни и смерти (Ж. Роденбах и Б. Зайцев). 1911; Лермонтов и современность. 1915; Одинокий мыслитель (Константин Леонтьев). 1916 (усі — Київ).
Рекомендована література
Завантажити статтю
Людина 
