ЗА́МКИ УКРАЇ́НИ. На теренах України перші замки (за­мкнений комплекс оборон­них споруд — валів, ровів, мурів, башт, бастіонів, а також житлових, господарських і культових будівель) ві­домі від 11 ст. замки почали споруджувати у Середньої Азії, найдавніші з них уналежнюють до 5–7 ст. На території Європи вони зʼявилися у 10 ст. За твердже­н­ням дослідників, в Україні було близько 5 тис. памʼяток фортифікацій. Донині збереглося понад 100 твердинь або лише їх руїн.

Замки будували на скелях, островах, під­вище­н­нях, оточених водою, тобто у важкодо­ступних і зручних для оборони місцях. Роз­різняють:

  • низин­ні та висотні (за роз­ташува­н­ням);
  • стінові (укріпле­н­ня сформовано лише за допомогою мурів) та баштові (на певних від­різках оборон­них мурів встановлено башти);
  • нерегулярні (неправильної конфігурації з нерівномірно роз­ставленими баштами) та регулярні (правильної геометричної форми з рівномірно роз­ставленими баштами).
Рослин­ність біля під­ніж­жя замкової гори знищували. Викори­ста­н­ня того чи іншого матеріалу під час спорудже­н­ня перших замків залежало від природних умов. У центральних і східних ра­йонах України основним будівельним матеріалом було дерево, на Західному і Пів­ден­ному — камінь. Появі замків пере­дували городища. В Україні вони зʼявилися на­прикінці бронзовго віку (6–5 ст. до н. е.). Давньоруські общин­ні центри, князівські й сторожові фортеці, дитинці датовані 10–14 ст. Значна кількість городищ стала основою замків (деревʼяний замок із баштою-донжоном на Молодіївському городищі по­близу Чернівців, 12 ст.; Ужгородський замок). У давньоруські часи будували пере­важно деревʼяні стінові замки з баштою-донжоном і дерево-земляними укріпле­н­нями, при­стосованими від­повід­но до рельєфу.

Ран­німи зразками камʼяного середньовічного зодчества є Камʼянець-Подільський замок (Хмельницька обл.; 11–19 ст.) і Квасівський замок (Берегівський р-н Закарпатська обл.; 12–13 ст.) Деревʼяні замки були недовговічні, легко за­ймалися, тому донині не зберігся жодний із них. У 2-й половині 13 — 15 ст. дерево-земляні укріпле­н­ня почали замінювати камʼяними та це­гляними; башти вже споруджували з усіх боків укріпле­н­ня, виносячи за лінію стін, облаштовували їх бо­йовими галереями з парапетами, зубцями, машикулями (Луцький замок). У епоху середньовіч­чя поня­т­тя «за́мок» було тотожним поня­т­тю «фортеця» (система стаціонарних укріплень, які під­порядковані єдиній концепції фортифікації та до­зволяють вести кругову оборону в умовах тривалої облоги). На­прикінці 16 ст. зʼявилися фортеці, які слугували винятково оборон­ними пунктами. У них роз­міщували казарми, склади, каземати, тюрми. Фортеці втратили своє значе­н­ня у 2-й чверті 20 ст., коли систему оборони почали формувати укріпленими ра­йонами.

З давніх часів замки, зокрема й українські, мали дві головні функції: захисну та житлову (згодом також і пред­ставницьку). На ран­ньому етапі пере­важала захисна. До цього типу належать Ак­керманська (Білгород-Дністровська) фортеця (Одеська обл.; 13–15 ст.), Ґенуезька фортеця в м. Судак (АР Крим; 14–15 ст.), Невицький замок (Ужгородський р-н Закарпатська обл.; 13–17 ст.) і Олеський замок (Буський р-н Львівська обл.; 13–18 ст.). У 16–17 ст. набули пошире­н­ня фортечні споруди, в яких захисні та житлові (пред­ставницькі) функції зрівнялися. У цей період зʼявилися замки-палаци, що по­ступово втрачали свої оборон­ні функції та набували рис палацового комплексу. Серед них — Бережанський (16–18 ст.), Збаразький (16–17 ст.), Вишнівецький (Збаразький р-н; бастіони не збереглися, палац значно пере­будовано; усі — Тернопільська обл.), Бродівський (17–18 ст.), Під­горецький (Бродівська р-н), Золочівський (обидва — 17 ст.; усі — Львівська обл.). У 18 ст. функція житла пере­йшла від замків до палаців, а оборон­ні функції — до фортець. Водночас у цей період замки й надалі називали новозбудовані роз­кішні палацові споруди через їхнє роз­ташува­н­ня на пагорбі з ровом, викори­ста­н­ня в них башт, під­ʼїзного мосту тощо. У 19 ст. традиційним стало спорудже­н­ня палаців-замків в історичних стилях, часто великих за роз­мірами, з роз­кішними інтерʼєрами: палацовий комплекс «Садиба Попова» у м. Василівка Запорізька обл., замок Даховських у с. Леськове Монастирищенського ра­йону Черкаська обл., Воронцовський палац у м. Алупка Ялтинської міськради АР Крим, палац Мсциховського у селищі Селезнівка Пере­вальського ра­йону Луганської області, садиба Кеніґа у с. Шарівка Валківського ра­йону Харківська області. Своєрідною емблемою пів­ден­ного берегу Криму стало Ластівчине гніздо (1911–12), яке роз­ташоване на прямовисній Аврориній скелі мису Ай-Тодор у селищі Гаспра (Ялтинської міськради, АР Крим), та нагадує середньовічний замок.

Єдиною в Україні памʼяткою фортифікаційної споруди 18–19 ст. і однією з найбільших у світі камʼяно-земляних фортець, яка збереглася донині, є Київська фортеця. Замки та фортеці або їхні руїни також збереглися по­близу під­ніж­жя гори Пів­ден­на Демерджі (АР Крим; «Фуна», 14 ст.), на Мангупському плато («Мангуп-Кале», 13–15 ст.), у м. Інкерман Севастопольської міськради («Каламіта», 15 ст.), у м. Феодосія (Ґенуезька фортеця, 14 ст.); у містах Бар і Шаргород, селах Іванів Калинівського ра­йону (усі — 16 ст.) та Озаринці Могилів-Подільського ра­йону (17 ст.) Він­ницька обл.; у містах Вино­градів (11–16 ст.), Мукачеве (11 ст.), Хуст (11–18 ст.), селищах Королеве Вино­градівського ра­йону (12–17 ст.), Середнє Ужгородського ра­йону (12–18 ст.), Чинаді­йове Мукачівського ра­йону (15 ст.), селах Бронька Іршавського ра­йону (13–14 ст.) та Варієве Берегівського ра­йону (11–17 ст.) Закарпатська обл.; у м. Галич (14 ст.), с. Раковець та селищі Чернелиця (обидві — 17 ст.) Городенківського ра­йону, с. Пнів На­двірнянського ра­йону (16 ст.) Івано-Франківської області; у Львові (Високий замок; 13 ст.), м. Добромиль та с. Муроване Старосамбірського ра­йону (обидві — 16 ст.), м. Жовква (16–17 ст.), селищі Поморяни Золочівського ра­йону (14 ст.), селах Свірж Пере­мишлянського ра­йону (15–17 ст.) та Старе Село Пустомитівського ра­йону (16 ст.) Львівська обл.; у містах Дубно (15–16 ст.), Корець (15–18 ст.), Острог (14–15 ст.), селищі Клевань Рівненського ра­йону (15 ст.), селах Новомалин Острозького ра­йону (14 ст.), Тайкури Рівненського ра­йону (16–17 ст.), Тараканів Дубенського ра­йону (19 ст.) Рівненська обл.; у Тернополі (16 ст.), містах Бучач (14–17 ст.), Кременець (13 ст.), Скалат Під­волочиського ра­йону, Теребовля (обидві — 17 ст.), Чортків (15 ст.), селищах Залізці Зборівського ра­йону (16 ст.), Золотий Потік Бучацького ра­йону (17 ст.), Микулинці Теребовлянського ра­йону (11–17 ст.), Сатанів Городоцького ра­йону (15–17 ст.), Скала-Подільська Борщівського ра­йону (16–18 ст.), селах Кривче (17 ст.), Кудринці, Окопи (обидві — 17–18 ст.) Борщівського ра­йону, Підзамочок (17 ст.), Язловець (14–18 ст.) Бучацького ра­йону, Сидорів Гусятинського ра­йону, по­близу с. Нирків Заліщицького ра­йону (Червоно­градський; обидві — 17 ст.) Тернопільська обл.; у м. Старокостянтинів, селищі Меджибіж Летичівського ра­йону (обидві — 16 ст.), селах Жванець (15–17 ст.), Панівці (16 ст.), Рихта (16–19 ст.), Чорнокозинці (14–15 ст.) Камʼянець-Подільського ра­йону, Зіньків Віньковецкого ра­йону (15 ст.), Сокілець Дунаєвецкого ра­йону (14–15 ст.), Сутківці Ярмолинецкого ра­йону (15–17 ст.) Хмельницька обл.; у м. Хотин Чернівецька обл. (13–18 ст.). 2010 оголошено роком популяризації та збереже­н­ня українських замків, фортець та палаців.