Замки України

ЗА́МКИ УКРАЇ́НИ. На теренах України перші замки (за­мкнений комплекс оборон­них споруд — валів, ровів, мурів, башт, бастіонів, а також житлових, господарських і культ. будівель) ві­домі від 11 ст. замки почали споруджувати у Середньої Азії, найдавніші з них уналежнюють до 5–7 ст. На території Європи вони зʼявилися у 10 ст. За твердже­н­ням дослідників, в Україні було бл. 5 тис. памʼяток фортифікацій. Донині збереглося понад 100 твердинь або лише їх руїн.

Замки будували на скелях, островах, під­вище­н­нях, оточених водою, тобто у важкодо­ступних і зручних для оборони місцях. Роз­різняють:

• низин­ні та висотні (за роз­ташува­н­ням);
• стінові (укріпле­н­ня сформовано лише за допомогою мурів) та баштові (на певних від­різках оборон­них мурів встановлено башти);
• нерегулярні (неправильної конфігурації з нерівномірно роз­ставленими баштами) та регулярні (правильної геометричної форми з рівномірно роз­ставленими баштами).

Ран­німи зразками камʼяного середньовічного зодчества є Камʼянець-Подільський замок (Хмельн. обл.; 11–19 ст.) і Квасівський замок (Берегів. р-н Закарп. обл.; 12–13 ст.) Деревʼяні замки були недовговічні, легко за­ймалися, тому донині не зберігся жодний із них. У 2-й пол. 13 — 15 ст. дерево-земляні укріпле­н­ня почали замінювати камʼяними та це­гляними; башти вже споруджували з усіх боків укріпле­н­ня, виносячи за лінію стін, облаштовували їх бо­йовими галереями з парапетами, зубцями, машикулями (Луцький замок). У епоху середньовіч­чя поня­т­тя «за́мок» було тотожним поня­т­тю «фортеця» (система стаціонарних укріплень, які під­порядковані єдиній концепції фортифікації та до­зволяють вести кругову оборону в умовах тривалої облоги). На­прикінці 16 ст. зʼявилися фортеці, які слугували винятково оборон­ними пунктами. У них роз­міщували казарми, склади, каземати, тюрми. Фортеці втратили своє значе­н­ня у 2-й чв. 20 ст., коли систему оборони почали формувати укріпленими ра­йонами.

З давніх часів замки, зокрема й українські, мали дві головні функції: захисну та житлову (згодом також і пред­ставницьку). На ран­ньому етапі пере­важала захисна. До цього типу належать Ак­керманська (Білгород-Дністровська) фортеця (Одес. обл.; 13–15 ст.), Ґенуезька фортеця в м. Судак (АР Крим; 14–15 ст.), Невицький замок (Ужгород. р-н Закарп. обл.; 13–17 ст.) і Олеський замок (Буський р-н Львів. обл.; 13–18 ст.). У 16–17 ст. набули пошире­н­ня фортечні споруди, в яких захисні та житлові (пред­ставниц.) функції зрівнялися. У цей період зʼявилися замки-палаци, що по­ступово втрачали свої оборон­ні функції та набували рис палацового комплексу. Серед них — Бережанський (16–18 ст.), Збаразький (16–17 ст.), Вишнівецький (Збараз. р-н; бастіони не збереглися, палац значно пере­будовано; усі — Терноп. обл.), Бродівський (17–18 ст.), Під­горецький (Бродів. р-н), Золочівський (обидва — 17 ст.; усі — Львів. обл.). У 18 ст. функція житла пере­йшла від замків до палаців, а оборон­ні функції — до фортець. Водночас у цей період замки й надалі називали новозбудовані роз­кішні палацові споруди через їхнє роз­ташува­н­ня на пагорбі з ровом, викори­ста­н­ня в них башт, під­ʼїзного мосту тощо. У 19 ст. традиційним стало спорудже­н­ня палаців-замків в історичних стилях, часто великих за роз­мірами, з роз­кішними інтерʼєрами: палацовий комплекс «Садиба Попова» у м. Василівка Запоріз. обл., замок Даховських у с. Леськове Монастирищен. р-ну Черкас. обл., Воронцовський палац у м. Алупка Ялтин. міськради АР Крим, палац Мсциховського у селищі Селезнівка Пере­вал. р-ну Луган. обл., садиба Кеніґа у с. Шарівка Валків. р-ну Харків. обл. Своєрідною емблемою пів­ден­ного берегу Криму стало Ластівчине гніздо (1911–12), яке роз­ташоване на прямовисній Аврориній скелі мису Ай-Тодор у селищі Гаспра (Ялтин. міськради, АР Крим), та нагадує середньовічний замок.

Єдиною в Україні памʼяткою фортифікаційної споруди 18–19 ст. і однією з найбільших у світі камʼяно-земляних фортець, яка збереглася донині, є Київська фортеця. Замки та фортеці або їхні руїни також збереглися побл. під­ніж­жя г. Пів­ден­на Демерджі (АР Крим; «Фуна», 14 ст.), на Мангупському плато («Мангуп-Кале», 13–15 ст.), у м. Інкерман Севастоп. міськради («Каламіта», 15 ст.), у м. Феодосія (Ґенуезька фортеця, 14 ст.); у містах Бар і Шаргород, селах Іванів Калинів. р-ну (усі — 16 ст.) та Озаринці Могилів-Поділ. р-ну (17 ст.) Вінн. обл.; у містах Вино­градів (11–16 ст.), Мукачеве (11 ст.), Хуст (11–18 ст.), селищах Королеве Вино­градів. р-ну (12–17 ст.), Середнє Ужгород. р-ну (12–18 ст.), Чинаді­йове Мукачів. р-ну (15 ст.), селах Бронька Іршав. р-ну (13–14 ст.) та Варієве Берегів. р-ну (11–17 ст.) Закарп. обл.; у м. Галич (14 ст.), с. Раковець та селищі Чернелиця (обидві — 17 ст.) Городенків. р-ну, с. Пнів На­двірнян. р-ну (16 ст.) Івано-Фр. обл.; у Львові (Високий замок; 13 ст.), м. Добромиль та с. Муроване Старосамбір. р-ну (обидві — 16 ст.), м. Жовква (16–17 ст.), селищі Поморяни Золочів. р-ну (14 ст.), селах Свірж Пере­мишлян. р-ну (15–17 ст.) та Старе Село Пустомитів. р-ну (16 ст.) Львів. обл.; у містах Дубно (15–16 ст.), Корець (15–18 ст.), Острог (14–15 ст.), селищі Клевань Рівнен. р-ну (15 ст.), селах Новомалин Остроз. р-ну (14 ст.), Тайкури Рівнен. р-ну (16–17 ст.), Тараканів Дубен. р-ну (19 ст.) Рівнен. обл.; у Тернополі (16 ст.), містах Бучач (14–17 ст.), Кременець (13 ст.), Скалат Під­волочис. р-ну, Теребовля (обидві — 17 ст.), Чортків (15 ст.), селищах Залізці Зборів. р-ну (16 ст.), Золотий Потік Бучац. р-ну (17 ст.), Микулинці Теребовлян. р-ну (11–17 ст.), Сатанів Городоцького р-ну (15–17 ст.), Скала-Подільська Борщів. р-ну (16–18 ст.), селах Кривче (17 ст.), Кудринці, Окопи (обидві — 17–18 ст.) Борщів. р-ну, Підзамочок (17 ст.), Язловець (14–18 ст.) Бучац. р-ну, Сидорів Гусятин. р-ну, побл. с. Нирків Заліщиц. р-ну (Червоно­градський; обидві — 17 ст.) Терноп. обл.; у м. Старокостянтинів, селищі Меджибіж Летичів. р-ну (обидві — 16 ст.), селах Жванець (15–17 ст.), Панівці (16 ст.), Рихта (16–19 ст.), Чорнокозинці (14–15 ст.) Камʼянець-Поділ. р-ну, Зіньків Віньковец. р-ну (15 ст.), Сокілець Дунаєвец. р-ну (14–15 ст.), Сутківці Ярмолинец. р-ну (15–17 ст.) Хмельн. обл.; у м. Хотин Чернів. обл. (13–18 ст.). 2010 оголошено роком популяризації та збереже­н­ня українських замків, фортець та палаців.

Літ.: Сіцінський Є. Оборон­ні замки Західнього Поді­л­ля 14–17 ст. (Історично-археологічні нариси). К., 1928; Лесик О. В. Замки та монастирі України. Л., 1993; Поп Д., Поп И. Замки Подкарпатской Руси. Уж., 2004; Вечерский В. В. Замки и крепости Украины. К., 2005; Мацюк О. Замки і фортеці Західної України (історичні мандрівки). К., 2005; Трубчанінов С. Країна замків і фортець. 2-е вид. Камʼянець-Подільський, 2007; Прибєга Л. Замки та фортеці. К., 2007; Иванов А. В. Крепости и замки Южного берега Крыма. Мир крымского средневековья. Св., 2008; Пшик В. Укріплені міста, замки, оборон­ні двори та інкастельовані сакральні споруди Львівщини 13–18 ст. Л., 2008; Прохненко І., Гомоляк О. До історії замків Закарпа­т­тя // Військ.-істор. альманах. 2009. Число 1(18); Пустин­нікова І. С. Україна. 101 стародавній замок. Х., 2009; Івченко А. С., Пархоменко О. А. Україна. Фортеці, замки, палаци. К., 2009; Пустин­нікова І. С., Без­палова Н. Ю. Середньовічні замки Європи. Х., 2010.

А. І. Шушківський

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю