Замятін Євген Іванович

Визначення і загальна характеристика

ЗАМЯ́ТІН Євген Іванович (Замятин Евгений Иванович; 20. 01(01. 02). 1884, м. Лебедянь, нині Липец. обл., РФ — 10. 03. 1937, Париж) — російський письмен­ник. У роки навч. на кораблебуд. факультеті С.-Петербур. політех. ін­ституту (1902–08) належав до РСДРП, пере­бував під на­глядом поліції. Від 1911 працював інж., від 1913 — у порту в Миколаєві, де написав повість про буден­не життя військ. гарнізону в провінції «На Куличках» і був звинувач. в образі рос. офіцерства (ж. «Заветы», № 3, у якому опубл. твір, конфісковано). У цей час створ. оповіда­н­ня «Три дня» (1913) про пов­ста­н­ня на броненосці «Потьомкін» та рев. події в Одесі 1905, свідком яких З. був під час літньої практики. У повісті «Островитяне» (1917) іронічно зобразив життя порт. міст Великої Британії, де пере­бував у від­ряджен­ні 1916–17. У вересні 1917 повернувся до Петро­града (нині С.-Петербург), викладав у Політех. і Пед. ін­ститутах, працював у видавництві «Всемирная литература» (ред. рос. пере­кладів Дж. Лондона, Г. Вел­лса, Р. Рол­лана, ОʼГенрі, А. Франса). 1918–21 ви­ступав як публіцист і літ. критик, писав роман-антиутопію «Мы», який, не маючи змоги видати через цензурні заборони, читав 1921–23 на різноманіт. літ. вечорах (уперше опубл. 1924 в англ. перекл. у Нью-Йорку, 1929 — франц.; мовою оригіналу — Нью-Йорк, 1952; в СРСР — у ж. «Знамя», 1988, № 4–6). Сам З. на­звав роман сигналом про небезпеку гіпертрофов. влади машин і держави. Часи бо­йових дій 1918–20 і «воєн. комунізму» від­творив у фантаст.-алегор. оповіда­н­нях та казках-притчах зб. «Нечестивые рас­сказы» (1927). В істор. пʼєсі «Огни святого Доминика» (1922) та драмі у віршах «Ат­тила» (1928) в алегор. формі осмислив колізії і події рев. епохи. У літ.-крит. та публіцист. ста­т­тях послідовно об­стоював право митця на свободу творчості. 1929 публікацію творів З. в СРСР заборонено і він звернувся з листом до Й. Сталіна, вимагаючи до­зволу на ви­да­н­ня або ж, в ін. разі, виїзд за кордон. 1931 З., за сприя­н­ня М. Горького, легально ви­їхав до Парижа. 1934 заочно прийнятий до СП СРСР, 1935 у складі рад. делегації брав участь у роботі 1-го Між­нар. кон­гресу письмен­ників на захист миру (Париж). В еміграції писав повість «Бич божий» (незакінч.), спогади та літ. порт­рети (зб. «Лица», Нью-Йорк, 1955); створив сценарій х/ф «На дні» (за однойм. пʼєсою М. Горького, 1936, реж. Ж. Ренуар). 2009 засн. Дім-музей З. у Лебедяні.

Тв.: Со­брание сочинений: В 4 т. Москва, 1929; Наводнение. Ленин­град, 1930; Со­брание сочинений: В 4 т. Мюнхен, 1970–88; Повести, рас­сказы. Воронеж, 1986; Сочинения. Москва, 1988; Из­бран­ное. Москва, 1989; Мы: Роман. Рас­сказы. Москва, 1997.

Літ.: Воронский А. К. Евгений Замятин // Воронский А. К. Искус­ство видеть мир. Москва, 1987; Михайлов О. Антиутопия Евгения Замятина // ЛГ. 1988, 25 мая; Галушкин А. Ю. «Вечный отрицатель и бунтарь»: Е. Замятин — литературный критик // Лит. обозрение. 1988. № 2; Евгений Замятин и культура ХХ века: Ис­следования и публикации. С.-Петербург, 2002.

І. Д. Бажинов

Завантажити статтю