Заочна освіта

Визначення і загальна характеристика

ЗАО́ЧНА ОСВІ́ТА — форма під­готовки й під­вище­н­ня кваліфікації фахівців (поряд з очною, вечірньою, екс­тернатом), як правило, без від­риву від виробництва. Серед зав­дань заоч. форми навч. — компенсація недоліків поперед. під­готовки, адаптація людей від­повід­но до сучас. умов змін­ного світу, роз­виток твор. потенціалу, формува­н­ня потреб у зна­н­нях і в роботі над собою. В її основі — цілеспрямована самост. діяльність студента на основі на­да­н­ня йому макс. інформації. Самост. навч. планують і організовують навч. заклад і викл.; допомогу надає викл. під час аудитор. занять, груп. та індивід. консультацій; контроль знань проводять у формі заліків та екзаменів з поперед. викона­н­ням контрол. письмових робіт.

Ідея організації З. о. виникла у серед. 19 ст. майже одночасно у Великій Британії, Німеч­чині, Рос. імперії, США та ін. країнах. Її формуван­ню пере­дували різні види самоосвіти з викори­ста­н­ням спец. під­ручників, про­грам, створе­н­ням нар. б-к, читалень, консультацій. Організація в Україні системи навч. закладів, діяльність яких ґрунтувалася на поштовому обміні зі студентами (кореспондент. навч.), зумовлена роз­витком економіки, який вимагав під­готовки освічених фахівців. З появою нових інформ. технологій, пошире­н­ням мережі інтернет виникають нові форми З. о. На основі кореспондент. шкіл сформувалася ди­станційна освіта, спрямована на забезпече­н­ня профес. під­готовки, пере­підготовки та на­да­н­ня можливості здобу­т­тя другої освіти. 1982 термін «кореспондентська» вперше замінено на «ди­станційна» у назві Між­нар. конф. з ди­станц. освіти у Ванкувері (Канада). Першим законодав. актом про заочне навч. в СРСР стала по­станова Раднаркому РСФРР від 1931 «Про систему заочного на­вча­н­ня». Від­повід­но до по­станови Раднаркому СРСР від 1938 «Про вище заочне на­вча­н­ня» об­ґрунтовано принципи, ви­значено методику організації заоч. навч., введено вступні екзамени, перед­бачено обовʼязкову пере­вірку знань, скла­да­н­ня заліків та екзаменів тощо. В Україні також прийнято від­повід­ні по­станови. Більшість закладів З. о. в Україні у 20–30-і рр. 20 ст. складали заг.-осв. школи різних рівнів. Дорослі мали змогу само­стійно ви­вчати матеріал, за індивід. графіком від­відувати груп. заня­т­тя, консультації вчителів, складати заліки та екзамени за курс серед. заг.-осв. школи. У 50–70-х рр. 20 ст. створ. низку спеціаліз. заоч. навч. закладів, зокрема 1958 — Укр. заоч. політех. ін­ститут (нині Укр. інж.-пед. академія, Харків), набули пошире­н­ня заочні факультети та від­діл. при ден­них навч. закладах. У 70-х рр. 20 ст. традиц. З. о. в Україні по­ступово транс­формувалася в очно-заочну, або консультац. модель, для якої характерні тривалі сесії з від­рядже­н­ням студентів, викори­ста­н­ня 25 % всього навч. часу для занять, консультацій та екзаменів. Такий тип заоч. навч. є найпоширенішим в Україні й нині. Кількість студентів, які навч. заочно у закладах 1–2-го рівнів акредитації, становить 155,3 тис. осіб, 3–4-го рівнів акредитації — 766,4 тис. осіб, що складає, від­повід­но, 23 % і 42 % заг. кількості. У 1987–88 навч. році за­проваджено новий пере­лік спеціальностей для З. о. За заоч. формою навч. здійснюють під­готовку фахівців для с. господарства, економіки, звʼязку, а також учителів і юристів.

Держава перед­бачає соц. захист студентів-заочників від­повід­но до Законів України «Про освіту», «Про від­пустки», а також Кодексу законів про працю України і Положе­н­ня про пільги для робітників і службовців, які по­єд­нують роботу з навч. у навч. закладах тощо. Пед. процес в умовах вищої З. о. набув транс­формації на основі заг. дидакт. принципів і врахува­н­ня особливостей контингенту студентів, які мають соц. вироб. досвід, високу мотивацію на­вча­н­ня. Наявні форми З. о. забезпечують збалансованість системи профес. під­готовки молоді й дорослих, роз­ширюють їхні освітні можливості.

Літ.: Корсак К. Вища заочна освіта // Сучасні системи вищої освіти: порівня­н­ня для України. 1997; Олійник В. В. Організаційно-педагогічні основи ди­станційної освіти і на­вча­н­ня: організаційно-педагогічне дослідже­н­ня. 2001; Сисоєва С. О. Про­блеми ди­станційного на­вча­н­ня: педагогічний аспект // Неперервна профес. освіта: теорія і практика. 2003; Василенко О. В. Особливості організації заочної форми на­вча­н­ня в системі неперервної освіти // Там само. 2004 (усі — Київ).

Л. Є. Сігаєва

Завантажити статтю