Заочна освіта
ЗАО́ЧНА ОСВІ́ТА — форма підготовки й підвищення кваліфікації фахівців (поряд з очною, вечірньою, екстернатом), як правило, без відриву від виробництва. Серед завдань заочної форми навчання — компенсація недоліків попередньої підготовки, адаптація людей відповідно до сучасних умов змінного світу, розвиток творчого потенціалу, формування потреб у знаннях і в роботі над собою. В її основі — цілеспрямована самостійна діяльність студента на основі надання йому максимальної інформації. Самостійне навчання планують і організують навчальний заклад і викладач; допомогу надає викладач під час аудиторних занять, групових та індивідуальних консультацій; контроль знань проводять у формі заліків та екзаменів з попереднім виконанням контрольних письмових робіт.
Ідея організації заочної освіти виникла у середніх 19 ст. майже одночасно у Великій Британії, Німеччині, Російській імперії, США та інших країнах. Її формуванню передували різні види самоосвіти з використанням спеціальних підручників, програм, створенням народних бібліотек, читалень, консультацій. Організація в Україні системи навчальних закладів, діяльність яких ґрунтувалася на поштовому обміні зі студентами (кореспондентське навчання), зумовлена розвитком економіки, який вимагав підготовки освічених фахівців. З появою нових інформаційних технологій, поширенням мережі інтернет виникають нові форми заочної освіти. На основі кореспондентських шкіл сформувалася дистанційна освіта, спрямована на забезпечення професійної підготовки, перепідготовки та надання можливості здобуття другої освіти. 1982 термін «кореспондентська» вперше замінено на «дистанційна» у назві Міжнародної конференції з дистанційної освіти у Ванкувері (Канада). Першим законодавчим актом про заочне навчання в СРСР стала постанова Раднаркому РСФРР від 1931 «Про систему заочного навчання». Відповідно до постанови Раднаркому СРСР від 1938 «Про вище заочне навчання» обґрунтовано принципи, визначено методику організації заочного навчання, введено вступні екзамени, передбачено обовʼязкову перевірку знань, складання заліків та екзаменів тощо. В Україні також прийнято відповідні постанови. Більшість закладів заочної освіти в Україні у 20–30-і роки 20 ст. складали загальноосвітні школи різних рівнів. Дорослі мали змогу самостійно вивчати матеріал, за індивідуальним графіком відвідувати групові заняття, консультації вчителів, складати заліки та екзамени за курс середньої загальноосвітньої школи. У 50–70-х роках 20 ст. створювали низку спеціалізованих заочних навчальних закладів, зокрема 1958 — Український заочний політехнічний інститут (нині Українська інженерно-педагогічна академія, Харків), набули поширення заочні факультети та відділення при денних навчальних закладах. У 70-х роках 20 ст. традиційна заочна освіта в Україні поступово трансформувалася в очно-заочну, або консультаційну модель, для якої характерні тривалі сесії з відрядженням студентів, використання 25 % всього навчального часу для занять, консультацій та екзаменів. Такий тип заочного навчання є найпоширенішим в Україні й нині. Кількість студентів, які навчаються заочно у закладах 1–2-го рівнів акредитації, становить 155,3 тис. осіб, 3–4-го рівнів акредитації — 766,4 тис. осіб, що складає, відповідно, 23 % і 42 % загальної кількості. У 1987–88 навчальному році запроваджено новий перелік спеціальностей для заочної освіти. За заочною формою навчання здійснюють підготовку фахівців для с. господарства, економіки, звʼязку, а також учителів і юристів.
Держава передбачає соціальний захист студентів-заочників відповідно до Законів України «Про освіту», «Про відпустки», а також Кодексу законів про працю України і Положення про пільги для робітників і службовців, які поєднують роботу з навчанням у навчальних закладах тощо. Педагогічний процес в умовах вищої заочної освіти набув трансформації на основі загальних дидактичних принципів і врахування особливостей контингенту студентів, які мають соціальний виробничий досвід, високу мотивацію навчання. Наявні форми заочної освіти забезпечують збалансованість системи професійної підготовки молоді й дорослих, розширюють їхні освітні можливості.