ЗАО́ЧНА ОСВІ́ТА — форма під­готовки й під­вище­н­ня кваліфікації фахівців (поряд з очною, вечірньою, екс­тернатом), як правило, без від­риву від виробництва. Серед зав­дань заочної форми на­вча­н­ня — компенсація недоліків попередньої під­готовки, адаптація людей від­повід­но до сучасних умов змін­ного світу, роз­виток творчого потенціалу, формува­н­ня потреб у зна­н­нях і в роботі над собою. В її основі — цілеспрямована само­стійна діяльність студента на основі на­да­н­ня йому максимальної інформації. Само­стійне на­вча­н­ня планують і організують на­вчальний заклад і викладач; допомогу надає викладач під час аудиторних занять, групових та індивідуальних консультацій; контроль знань проводять у формі заліків та екзаменів з попереднім викона­н­ням контрольних письмових робіт.

Ідея організації заочної освіти виникла у середніх 19 ст. майже одночасно у Великій Британії, Німеч­чині, Російській імперії, США та інших країнах. Її формуван­ню пере­дували різні види самоосвіти з викори­ста­н­ням спеціальних під­ручників, про­грам, створе­н­ням народних бібліотек, читалень, консультацій. Організація в Україні системи на­вчальних закладів, діяльність яких ґрунтувалася на поштовому обміні зі студентами (кореспондентське на­вча­н­ня), зумовлена роз­витком економіки, який вимагав під­готовки освічених фахівців. З появою нових інформаційних технологій, пошире­н­ням мережі інтернет виникають нові форми заочної освіти. На основі кореспондентських шкіл сформувалася ди­станційна освіта, спрямована на забезпече­н­ня професійної під­готовки, пере­підготовки та на­да­н­ня можливості здобу­т­тя другої освіти. 1982 термін «кореспондентська» вперше замінено на «ди­станційна» у назві Між­народної конференції з ди­станційної освіти у Ванкувері (Канада). Першим законодавчим актом про заочне на­вча­н­ня в СРСР стала по­станова Раднаркому РСФРР від 1931 «Про систему заочного на­вча­н­ня». Від­повід­но до по­станови Раднаркому СРСР від 1938 «Про вище заочне на­вча­н­ня» об­ґрунтовано принципи, ви­значено методику організації заочного на­вча­н­ня, введено вступні екзамени, перед­бачено обовʼязкову пере­вірку знань, скла­да­н­ня заліків та екзаменів тощо. В Україні також прийнято від­повід­ні по­станови. Більшість закладів заочної освіти в Україні у 20–30-і роки 20 ст. складали загальноосвітні школи різних рівнів. Дорослі мали змогу само­стійно ви­вчати матеріал, за індивідуальним графіком від­відувати групові заня­т­тя, консультації вчителів, складати заліки та екзамени за курс середньої загальноосвітньої школи. У 50–70-х роках 20 ст. створювали низку спеціалізованих заочних на­вчальних закладів, зокрема 1958 — Український заочний політехнічний ін­ститут (нині Українська інженерно-педагогічна академія, Харків), набули пошире­н­ня заочні факультети та від­діле­н­ня при ден­них на­вчальних закладах. У 70-х роках 20 ст. традиційна заочна освіта в Україні по­ступово транс­формувалася в очно-заочну, або консультаційну модель, для якої характерні тривалі сесії з від­рядже­н­ням студентів, викори­ста­н­ня 25 % всього на­вчального часу для занять, консультацій та екзаменів. Такий тип заочного на­вча­н­ня є найпоширенішим в Україні й нині. Кількість студентів, які на­вчаються заочно у закладах 1–2-го рівнів акредитації, становить 155,3 тис. осіб, 3–4-го рівнів акредитації — 766,4 тис. осіб, що складає, від­повід­но, 23 % і 42 % загальної кількості. У 1987–88 на­вчальному році за­проваджено новий пере­лік спеціальностей для заочної освіти. За заочною формою на­вча­н­ня здійснюють під­готовку фахівців для с. господарства, економіки, звʼязку, а також учителів і юристів.

Держава перед­бачає соціальний захист студентів-заочників від­повід­но до Законів України «Про освіту», «Про від­пустки», а також Кодексу законів про працю України і Положе­н­ня про пільги для робітників і службовців, які по­єд­нують роботу з на­вча­н­ням у на­вчальних закладах тощо. Педагогічний процес в умовах вищої заочної освіти набув транс­формації на основі загальних дидактичних принципів і врахува­н­ня особливостей контингенту студентів, які мають соціальний виробничий досвід, високу мотивацію на­вча­н­ня. Наявні форми заочної освіти забезпечують збалансованість системи професійної під­готовки молоді й дорослих, роз­ширюють їхні освітні можливості.