ЗАВІТНЕ́ВИЧ Володимир Зенонович (02(14). 04. 1853, с. Літвяни Мінської губ. — 04. 03. 1927, Київ) — історик, громадський діяч, публіцист. Доктор богословʼя (1902). Дійс. стат. радник (1910). Закін. Мінську духовну семінарію (1875), церк.-істор. від­діл. С.-Петербур. духов. академії зі ступ. канд. богословʼя (1878). Від 1879 — учитель Варшав. духов. училища; 1884–1911 — у Київ. духов. академії: доцент, від 1899 — екс­траординар., від 1904 — ординар. проф. Водночас від 1890 — викладач історії Київ. ін­ституту шляхет. дівчат. Досліджуючи життя і творчість словʼянофіла О. Хомʼякова, захопився його ідеями. Один з ініціаторів проекту змін до Статуту духов. академій з вибор. началом, унезалежне­н­ням від єпарх. архієрея та посиле­н­ням наук. рівня академій. Як чл. Пере­дсобор. Присутствія при Священ. Синоді (1906) брав участь у роз­роблен­ні про­грами Поміс. Собору РПЦ. Після ревізії Київ. духов. академії 1908 архі­єпис­копом Антонієм (Храповицьким) тавров. як ліберал, борець за автономію Академії та під­бурювач студентів; змушений був 1910 вийти у від­ставку, 1912 обраний почес. засл. ординар. проф. Брав участь у подіях щодо вшанува­н­ня памʼяті Т. Шевченка 1914 у Києві, заборон. владою. Делегат Всерос. Поміс. Собору РПЦ у Москві 1917–18. Від 1918 — у складі Ученого комітету Міністерства ісповідань уряду геть­мана П. Скоропадського, де активно роз­робляв пита­н­ня історії Церкви і роз­витку вищої богослов. освіти. 1919–27 — позаштат. спів­роб. ВУАН. Член Істор. товариства Нестора-Літописця та Київ. реліг.-філос. товариства. Автор праць з історії Давньої Русі (зокрема часів Володимира Великого), України, Білорусі та Росії. За­ймався археологією (роз­копки в землі дреговичів, на тер. Білорусі та України), ви­вчав і публікував екс­понати Церк.-археол. музею при Київ. духов. академії (широко дискутоване дослідж. про т. зв. хрест преподобного Сергія Радонезького та ін.).