Загальна теорія права і держави

Визначення і загальна характеристика

ЗАГА́ЛЬНА ТЕО́РІЯ ПРА́ВА І ДЕРЖА́ВИ  — юридична наука, що становить систему знань про найзагальніші закономірності виникнення, структури функціонування та розвитку права і держави. З. т. п. і д. (заг.-теор. праводержавознавство) вирізняє з-поміж ін. сусп. наук своєрідність її предмета — право-держ. закономірностей. Такою закономірністю є об’єктив., необхід., суттєвий, для певних умов заг. і сталий зв’язок право-держ. явищ між собою, а також з ін. соц. феноменами, який безпосередньо обумовлює якісну визначеність цих явищ, що виявляється в їхніх юрид. властивостях. Він юридично опосередковує соц. детермінованість, структуру, функціонування і розвиток, а також соц. дієвість право-держ. явищ. Наявність специфіч. право-держ. закономірностей — об’єктивна підстава для виокремлення юриспруденції у самост. науку, а найзагальніші такі закономірності становлять предмет З. т. п. і д. Їх класифікують за різними критеріями, зокрема за сферою дії у право-держ. просторі поділяють на заг. (дія яких поширена на державу загалом і на всю її правову систему) та окремі (діють лише у частині, «фрагменті» право-держ. дійсності, напр., закономірності методу правового регулювання суб’єктів майнових відносин в умовах ринк. економіки); за істор.-етап. межами дії — на універсал. (стосуються права і держави за будь-яких істор. умов, у будь-якому місці й часі), формац. (діють на право і державу лише певного істор. типу) та особливі (властиві лише конкрет. державі та її правовій системі чи певній групі держав, правових систем, явищ). Предмет З. т. п. і д. об’єктивно зумовлює її статус у всій системі юрид. наук. З. т. п. і д. є світогляд., фундаментал., методол. юрид. наукою. Це положення найповніше відображає своєрідність функціонал. призначення З. т. п. і д. у праводержавознавстві загалом. Як складова системи сусп. наук вона тісно пов’язана із соц. філософією, політологією, етикою, екон. теорією, а як складова системи юрид. наук — з історією держави і права та історією політ. і правових вчень. Категорії, закони, принципи, сформульов. цими науками, З. т. п. і д. використовує як методол. інструментарій насамперед для розкриття соц. сутності право-держ. систем, розроблення їхньої типології. Досліджуючи право і державу загалом, вона відіграє провідну роль щодо ін., зокрема галуз., юрид. наук. З. т. п. і д. розробляє заг. право-держ. поняття і положення, методол. можливості яких використовують галуз. юрид. науки. Серед них — поняття права (природ. і позитив.); основополож. прав людини та ін. учасників сусп. життя; сутність, типи, зміст, форми, система, структура, галузі, норми, механізм тлумачення, застосування, реалізації позитив. права; поняття законності, правопорушення, юрид. відповідальності, держави (її типи, зміст, функції, форми, структура, механізм і апарат). Осн. концептуал. підходи З. т. п. і д., що складають фундамент її методології, — діалектика, соц. (передусім матеріаліст.) детермінізм, соц. антропологізм та ін. З. т. п. і д. безпосередньо вивчає також держ.-правову практику, узагальнює висновки ін. юрид. наук, використовуючи філос. категорії та принципи пізнання, заг.-наук. підходи, специфічно юрид. дослідниц. засоби й процедури. Результати філос., соціол. і юрид. напрямів дослідж. становлять цілісну систему юрид. знань із З. т. п. і д.

Завантажити статтю