ЗАГА́ЛЬНЕ ПРИРОДОКОРИСТУВА́­Н­НЯ — сукупність усіх форм екс­плуатації природно-ресурсного потенціалу та заходів з його збереже­н­ня. Перед­бачає вилуче­н­ня й пере­робле­н­ня, від­новле­н­ня та від­творе­н­ня природ. ресурсів; викори­ста­н­ня й охорону природ. умов середовища життя; збереже­н­ня (під­тримува­н­ня), від­творе­н­ня та рац. зміни екол. балансу (рівноваги, квазістаціонар. стану) природ. систем, що є основою збереже­н­ня природно-ресурс. потенціалу роз­витку су­спільства. З. п. роз­глядають як сукупність вироб. сил, від­носин і від­повід. організац.-екон. форм та установ, повʼязаних із первин. при­власне­н­ням, викори­ста­н­ням і від­творе­н­ням людиною обʼєктів довкі­л­ля для задоволе­н­ня своїх потреб; викори­ста­н­ня природ. ресурсів у процесі сусп. виробництва з метою задоволе­н­ня матеріал. та культур. вимог су­спільства; сукупність впливів людства на геогр. оболонку Землі; комплексну наук. дисципліну, що досліджує заг. принципи рац. викори­ста­н­ня природ. ресурсів людським су­спільством. Обʼєктом З. п. як науки є комплекс взаємин природ. ресурсів, умов існува­н­ня су­спільства і його соц.-екон. роз­витку. Предметом вважають оптимізацію цих від­носин, прагне­н­ня до збереже­н­ня і від­творе­н­ня оптимал. стану середовища існува­н­ня людини. З. п. як галузь знань містить елементи природн., сусп. і тех. наук, тому формально його місце в системі наук не ви­значено. Окремими галузевими поня­т­тями З. п. є водо-, лісо-, землекористування та ін.

В процесі істор. роз­витку су­спільства вплив людини на природу сут­тєво збільшився. На ран­ніх етапах вона була пасив. споживачем природ. ресурсів. Вже в період рабо­власництва і феодалізму побудовано великі іригац. системи. З роз­витком промисловості й с. господарства при капіталізмі та ін. формаціях, який іноді су­проводжували без­контрол. видобувні виробництва, екс­плуатація ґрунтів, знище­н­ня лісів, тиск на природу значно зріс, виникла потреба у за­стосуван­ні заходів зі збереже­н­ня і від­творе­н­ня природно-ресурс. потенціалу. Роз­різняють рац. і нерац., інтенсивне та екс­тенсивне природокористува­н­ня. Нерац. природокористува­н­ня — діяльність, яка не забезпечує збереже­н­ня природно-ресурс. потенціалу і може за­грожувати здоровʼю і навіть життю людей. Прикладом є ниніш. видобуток деревини в Укр. Карпатах, що не лише призводить до зведе­н­ня лісів, а й викликає низку порушень в екол. балансі й способі життя та здоровʼї людей. Рац., або збалансоване природокористува­н­ня — діяльність, яка забезпечує економну екс­плуатацію природ. ресурсів та ефективні їх охорону й від­творе­н­ня з урахува­н­ням роз­витку різних сфер господарюва­н­ня і збереже­н­ня оптимал. умов життя людей; це високоефективне господарюва­н­ня, що не призводить до різких порушень природно-ресурс. потенціалу і до глибоких змін довкі­л­ля, які б могли завдавати шкоди здоровʼю людини. Інтенсивне природокористува­н­ня — екс­плуатація природ. ресурсів з інтенсивністю, близькою до швидкості їхнього самовід­новле­н­ня на даній території, а також екс­плуатація знач. частини заг. запасів природ. ресурсів або обʼєму екон. поповне­н­ня, тобто виявле­н­ня їх нових порцій у ході роз­відки чи модернізації технол. процесів. Екс­тенсивне природокористува­н­ня — екс­плуатація природ. ресурсів зі швидкістю, значно меншою від швидкості самовід­новле­н­ня ресурсу на даній території. Екс­тенсивне природокористува­н­ня, нехтува­н­ня екол. об­ґрунтува­н­ням у роз­витку агро­пром. та лісохім. комплексів, зарегулюва­н­ня стоку річок, осуше­н­ня боліт та стихій. роз­виток колектив. садівництва при­звели до зниже­н­ня природ. потенціалу майже 70 % цін­них природ. комплексів і ландшафтів України. Внаслідок цього процес де­градації генофонду живої природи присутній практично в усіх регіонах України. Таким чином, З. п. повин­но бути спрямоване насамперед на рац. викори­ста­н­ня природ. середовища для збалансованого задоволе­н­ня екол., екон., культур. потреб з урахува­н­ням близьких і від­далених наслідків змін довкі­л­ля під впливом госп. діяльності та зро­ста­н­ня чисельності населе­н­ня.