ЗАГА́РОВ Олександр Леонідович (справжнє — фон Фес­сінґ; 05(17). 01. 1877, м. Єлисавет­град, нині Кірово­град — 12. 11. 1941, м. Саратов, РФ) — актор, режисер, педагог. Чоловік М. Морської. Заслужений діяч мистецтв РРФСР (1940). Походив з українсько-німецьких дворянських родини. Закінчив реальне училище у Харкові, Вище музично-драматичне училище при Московському філармонічному товаристві (1898; клас В. Немировича-Данченка), був вільним слухачем Брюс­сельського університету. 1898–1906 (з пере­рвою) працював у новозаснованому Московському художньому театрі (нині МХАТ). Ви­ступав у російських антре­призах К. Незлобіна (м. Вільно, нині Вільнюс, 1899–1900), М. Дарського (м. Ярославль, нині РФ, 1900–01), Театрі нової драми під керівництвом В. Мейєрхольда (м. Тифліс, нині Тбілісі, 1904–05). У 1906 З. повернувся до В. Мейєрхольда, згодом — до К. Незлобіна (Риґа). 1908–09 працював у російській антре­призі Лебедєва у Херсоні. 1910–11 — режисер Театру Ф. Корша (Москва), 1911–15 — Імператорського Александринського театру (Санкт-Петербург), 1916–17 — Московського драматичного театру Суходольських. 1917 керував Військово-народним театром в Одесі. У листопаді 1918 З. за­просили очолити ново­створений у Києві український Державний драматичний театр (від 1919 — Перший театр УРР імені Т. Шевченка). 1921 разом з дружиною емігрував до Польщі, де у Львові став мистецьким керівником Українського народного театру товариства «Українська бесіда» (до 1923). У 1923–25 — директор і головний режисер Руського театру товариства «Просвіта» (Ужгород). 1925–26 мешкав у м. Подєбради (по­близу Праги), де організував український театр, який обслуговував український осередок у цьому місті та його околицях. 1926 З. повернувся до України, де працював режисером і актором мандрівного Театру імені М. Заньковецької, 1927 — у Державному драматичному театрі імені Т. Шевченка (обидва — Дні­пропетровськ). 1927–28 — мистецький керівник ново­створеного Харківського Червонозаводського українського драматичного театру. 1928–31 — головний режисер Першого робітничого театру і ТЮГу в Москві. 1931–41 працював у театрах Пензи, Хабаровська, Владивостока, Барнаула, Свердловська (нині Єкатеринбург), Коврова (Івановська обл.), Саратова (усі — РФ). Водночас викладав у театральних студіях у Москві та Санкт-Петербурзі (від 1901), був професором Музично-драматичного ін­ституту в Києві (1920–21), організував разом з М. К. Вороним українську драматичну школу у Львові (1922) і викладав у ній (до 1923). Як учень В. Немировича-Данченка, а також К. Станіславського та В. Мейєрхольда, вихованець петербурзьких театрів, З. увібрав пере­довий сценічний досвід тогочасного російського театру і намагався за­стосувати принципи реалістично-психологічного театру в українському театрі 3-х регіонів етнічної України (Центральної, Західної України і на Закарпат­ті). Утверджував західноєвропейську класичну і новітню українську драматургію в репертуарі очолюваних ним театрів, виховував нового актора, здатного від­повід­ати естетичним запитам глядача. Автор книги «Мистецтво актора» (К., 1920).