Загороджувальні загони
ЗАГОРО́ДЖУВАЛЬНІ ЗАГО́НИ — спеціальні військові частини, призначені для стримування та запобігання відступу підрозділів. Уперше застосовані більшовиками 1920 згідно з наказом реввоєнради Зх. фронту. Під час 2-ї світової війни З. з. формували з військ НКВС відповідно до спец. таєм. наказу Й. Сталіна від 12 вересня 1941. Його появу спричинили швидке просування нім. військ і зумовлена ним дезорганізація та втрата упр. частин Червоної армії. Так, лише на Пд.-Зх. фронті від 22 червня до 20 липня 1941 за звинуваченням у «паніч. втечі» затримано 75 771 військовослужбовця, зокрема багатьох командирів. З цієї кількості військ. трибуналом засуджено 627 осіб, із них до розстрілу — 411. Подальшого розвитку та офіційного запровадження організація таких загонів набула в наказі за № 227, підписаному Й. Сталіним 28 липня 1942. В арміях формували по 3–5 добре озброєних З. з. (до 200 осіб у кожному), які розміщували у безпосеред. прифронт. тилу військ. При паніці й безладному відступі «панікерів, дезертирів, боягузів» розстрілювали на місці. Командирів й комісарів корпусів і дивізій зобов’язали надавати З. з. всебічну допомогу та підтримку. Більшу їхню частину розформовано восени 1944 у зв’язку зі зміною військ. обстановки.
Рекомендована література
- Ищенко С. Г. «Я из заградотряда» // Военно-истор. журн. 1988. № 11;
- Коваль М. В. Україна в Другій світовій і Великій Вітчизняній війнах 1939–1945 рр. К., 1999.
Завантажити статтю
