КРИМСЬКОТАТА́РСЬКА АРХІТЕКТУ́РА. Одне з важливих місць у загальній культурній спадщині кримських та­тар належить середовищу їхньої жит­тєдіяльності, яке формують архітектурні обʼєкти. Своєрідністю Кри­му є винятковий природний колорит, який створюють лісисті гори, що прилягають до узбереж­жя, химерні скелі, котрі вклинюються в Чорне море, степові простори. Палаци, мечеті, мавзолеї, медресе, фортеці, лазні, громадські будівлі, збудовані в Кри­му декілька століть тому, без­цін­ні своєю красою, історичним значе­н­ням і символічною виразністю. Узагальне­н­ня числен­них матеріалів щодо давніх памʼяток зодчества в Криму до­зволило ви­явити усталені споконвіку характерні при­йоми в містобудуван­ні та архітектурі, які у проектуван­ні за­стосовують сучасні кримськотатарські архітектори. Формува­н­ня кримськотатарської архітектури від­бувалося під впливом традицій народів Кримського пів­острова, серед­земноморської і турецької архітектур. Кримськотатарський стиль — строгий, витриманий, з характерним орнаментом, без надлишку деталей і дорогих оздоблювальних матеріалів.

Донині ви­значні зразки кримськотатарської архітектури збереглися у містах Старий Крим (до створе­н­ня Кримського ханства мав назви Солхат, Ескі-Керим) Кіровського ра­йону, Бахчисарай, Євпаторія (до 1784 — Гезлев), Феодосія (1266–1787 — Кафа), Сімферополь (до 1784 — Ак-Мечеть), Алушта, Ялта та ін. У м. Солхат, яке було засноване в античну епоху в пере­д­степовій зоні, на Сході Агармиша, на «Великому шовковому шляху» з Європи в Азію, в давнину від природних водо­збірних галерей були прокладені керамічні водогін­ні труби. Його жителі, використовуючи значну водоносність Агар­миша, забезпечили за допомогою зелених насаджень та фонтанів, басейнів, колодязів, озерець, необхідний комфорт навколо архітектурних обʼєктів. Серед найви­значніших споруд м. Старий Крим — палац хана Батия (1253), мечеть Бей-Барса (1287–88), мечеть хана Узбека (1314) з медресе (1332–33), хан (караван-сарай, або гостин­ний двір; 14 ст.). Окрім роз­винутої торгівлі, активній забу­дові міста сприяло те, що в ньому знаходилася столиця (1427 пере­несена у м. Чуфут-Кале, нині його залишки — за 3 км від Бахчисарая). Другим містом за рів­нем роз­витку торгівлі з від­повід­ною архітектурою у перед­гірній частині був Карасубазар (від 1944 — Білогірськ), який належав роду беїв Ширинських. У ньому спорудже­но 2 караван-сараї: великий (15 ст.) і малий (17 ст.) таш-ха­ни.

Завдяки торгівлі європейських країн зі Сходом на­прикінці 17 столі­т­тя він став найбільшим за кількістю населе­н­ня та від­повід­но житлових і громадських будівель містом Кримського пів­острова. Найпотужніше портове місто у 16 столі­т­тя — Кафа, в якому кримські татари звели 70 мечетей. Найкраще збереглася мечеть Муфтій-Джамі (1623), створена в османських архітектурних тра­диціях. Виразну кримськотатарську забудову з кривими середньовічними вуличками та ландшафтну архітектуру має Бахчисарай, через який ущелиною вздовж скель протікає р. Чурук-Су. Першими ві­домими спорудами на території міста були надмогильні памʼятники (дюрбе) з мармуру та піщанику з вирізьбленим написом молитви, текіє дервішів (мона­стир мандрівних мусульманських проповід­ників) і мечеть. Мавзолеї (дюрбе) мали поминальні наземні поверхи та під­земні склепи для померлих. Правильні пропорції, спів­мірність частин, якісне мурува­н­ня з тесаного каменю на міцному вапняковому роз­чині сприяли задовільному збережен­ню цієї цікавої малої форми архітектури Криму 16–17 столі­т­тя Перший кримський хан Хаджі-Ґірей у середині 15 столі­т­тя влашту­вав у старій частині міста свою укріплену резиденцію, а внизу, в Салачику (нині історичний р-н на окраїні), збудував палац.

Комплекс палацових будівель складається з мечеті, Зинджирли медресе та лазні. Сад-палац (кримськотатарською — Бахча-сарай), від якого походить назва міста, створю­вали зі східною пишністю близько 300 років, починаючи від 17 столі­т­тя (див. Бахчисарайський державний історико-культурний заповід­ник). Він двічі за­знавав руйнувань під час російсько-турецьких воєн, кілька разів його від­новлювали та пере­будовували, щоразу змінюючи. Зі Сходу до приміще­н­ня палацової варти прилягає найкрасивіша та на­йошатніша будівля комплексу — велика ханська мечеть (Хан-Джамі). В її архітектурі досягнуто стильової єд­ності зовнішнього і внутрішнього планува­н­ня — екс­терʼєру та інтерʼєру. У старому місті була поширена житлова забудова садибного типу. Кожний дім, прилаштований до певного рельєфу, мав асиметричне планува­н­ня, кон­структивний і функціональний роз­поділ за поверхами: нижній, камʼяний, був при­­значений для господарських потреб, верх­ній, фахверково-деревʼяний, — для житлових. Другий поверх збоку вулиці консольно нависав над входом, а у дворі облаштовували загальну скляну веранду зі сходами на терасу. В архітектурі міста від­чутний вплив зодчества Неаполя Скіфського, Ак-Мечеті, Сімферополя (3 епохи, на межі яких від­булися кардинальні зміни в історії Криму). Обриси 2-х із них — Ак-Мечеті та Сімферополя — залишилися у загальному силуеті сучасної міської забудови (їх можна спо­стерігати з Салгирської долини). Над входом до соборної мечеті Кебир-Джамі зберігся напис арабською мовою про те, що вона була споруджена 1508 на честь хана Султан Менглі-Ґірея Абду­рахман-бек Алі.

Стіни храму зведені з черепашкового камі­н­ня на гли­няному роз­чині, згодом поштукатурені й повапновані. Білизну стін по­стійно поновлювали, уна­слі­док чого мечеть, а потім і татарські поселе­н­ня, що тут виникло, отримали назву Ак-Мечеть (Біла мечеть). У 19 століт­ті збудовано ще одну соборну мечеть — Базар-Джамі, а також мечеті Тохта-Джамі (1827), Джума-Джа­мі (1829), Ак-Мечеть (1849), Сеїд-Нафе (1860), Оні-Джума-Джамі (1866) та ін. На­прикінці цього столі­т­тя у Сімферополі існувало не менше 10 мечетей. Середньовічна частина Євпаторії (Гез­лева) лежить на рівному морському узбереж­жі Каламітської затоки. Місто протягом багатьох століть інтенсивно забудовували та ущіль­нювали, особливо після того, як кримський хан Девлет-Ґірей I наказав на честь своєї коронації закласти 1552 найбільшу та найвеличнішу на Кримському пів­острові мечеть Джума-Джамі.

За твердже­н­ням дослідників, її будівництво завершилося 1564. Під склепі­н­ням нового храму оголошене право на Кримське ханство (фірман), отримане у Стамбулі. У ньому зберігається скріплений під­писом хана спеціальний акт, приурочений до цієї події. Проект Гезлевської мечеті хан замовив у ви­значного турецького архітектора Хадже Сінану. Мечеть Джума-Джамі вирізняється скромністю та лаконічністю форм і декоративного оздобле­н­ня, що було характерним для архітектури Кримського ханства, на від­міну від помпезної архітектури Османської імперії. Серед інших памʼяток кримськотатарської архітектури в Євпаторії — турецька лазня, текіє дервішів (обидві — 16 стол.), чайний будиночок (кінець 19 ст.). У с. Соколине Бахчисарайського ра­йону — палац князів Юсупових, збудований 1910 архітектором М. Красновим, творцем Лівадійського палацу для імператорської родини. Цей видатний російський зодчий збирав предмети кримськотатарської старовини, від 1900 ре­ставрував Бахчисарайський палац, тому у загальному ви­гляді соколинської споруди прослідковуються стиль й архітектурні мотиви бахчисарайської. Такому вибору без­перечно спри­яло й походже­н­ня замовника — російського вельможі з давнього князівського роду, родоначальником якого був кримськотатарський князь Юсуф.

На­прикінці 1980-х років роз­почав­ся новий період у житті кримськотатарського народу — поверне­н­ня та облаштува­н­ня в Криму. Для від­родже­н­ня своєї культури та традицій кримськотатарські архітектори роз­робили низку проектів, однак значну кількість з них унаслідок політичних, національних, фінансових та інших причин не вдалося реалізувати. Серед сучасних крим­ськотатарських архітекторів — І.-Г. Нагаєв, З. Нагаєва, Ш. Халілов, А. Бекіров, Л. Буджурова, Е. Керімов, С. Сеутов, Т. Меметова (авторка статей в Енциклопедії сучасної України про українських архітекторів Криму), С. Халілов, М. Ума­ров, Я. Якубов. Брат і сестра Нагаєви само­стійно, а також у спів­авторстві з іншими архітекторами спро­ектували забудову ділянок курортної зони Феодосії (1990), ген­план і забудову мікрора­йонів Ісмаїл-Бей у Євпаторії (1991) та Камʼянка-Біла у Сімферополі (1992), культурно-етно­графічний комп­лекс у Євпаторії (1991–92), інтерʼєри та фасад Кримськотатарського музично-драматичного театру (2000), скульп­турно-просторовий комп­лекс-мону­мент «Від­родже­н­ня» (2003–04; Державна премія України імені Т. Шев­ченка, 2005), між­національний центр куль­тури «Крим» (2006), меморіальний комп­лекс льотчику, двічі Герою Радянського Союзу С. Амет-Хану (2009–10), комплекс соборної мечеті Джума-Джамі (2011), памʼятник жертвам депортації Криму (2013) у Сімферополі, мечеть, благо­у­стрій скверу по­близу автовокзалу (обидва — 2006) в Алушті, готель на 45 місць у с. Привітне Алуштинської міськради (2007), етно­графічне село Чалаш (2006) і генплан селища Кутлук (2013) по­близу м. Судак, між­народний туристичний комплекс «При­стань хмар» у Ялті, готель на 30 місць у м. Алупка Ялтинської міськради (обидва — 2008).