ЗАРИ́ЦЬКА Катерина Миронівна (псевдонім: Калина, Орися, У. Кужіль, Маня, Монета; 03. 11. 1914, м. Коломия, нині Івано-Франківської обл. — 29. 08. 1986, м. Волочиськ Хмельницької обл., похований у Львові) — учасниця національно-визвольного руху. Дочка М. Зарицького, дружина Михайла, мати Бог­дана Сорок. Бронзові і Срібні Хрести заслуги УПА. На­вчався у Тернопільській гімназії (1923–25), приватної жіночої гімназії сестер-василіянок у Львові (1925–32), Львівській політехніці (1932–34 і 1942–44). У 1930 вступила до під­пільної організації «Юнацтво» ОУН (роз­по­всюджувала заборонену літературу), від 1932 — член бо­йово-роз­відувальної пʼятірки, що організаційно під­порядковувалася Кра­йовій екзекутиві ОУН. 8 листопада 1934 заарештований, за причетність до вбивств міністра внутрішніх справ Польщі Б. Пєрацького та донощика Я. Бачинського, а також замах на під­комісара львівській вʼязниці «Бригідки» В. Кособудзького засуджений до 8-ми років по­збавле­н­ня волі (згодом строк зменшено до 4,5 р.). Від­бувала покара­н­ня у тюрмах Львова, м. Чортків (нині Тернопільська обл.) і Станіслав (нині Івано-Франківськ). 8 травня 1939 звільнена, однак 22 березня 1940 заарештований органами НКВС за звинуваче­н­ням у націоналістичної діяльності. Ви­йшла на волю 28 червня 1941. Від­тоді працювала в українській організації «Січ»; від 1942 — ін­структор і дійсний член Кра­йового проводу «Юнацтва» та жіночої мережі ОУН; від 1943 — референт під­пільного Українського Червоного Хреста. У березні 1945 про­йшла курси пропагандистів у с. Бишки Бережанського ра­йону Тернопільської області і була при­значена особи­стою звʼязковою головнокомандувача УПА Р. Шухевича. Від 1946 брала активну участь у роботі Головного осередку пропаганди ОУН, написала низку праць су­спільно-політичного характеру, зокрема «Науковість діалектичного матеріалізму», «Найбільш демократичні вибори», «Большевики і національне пита­н­ня», «Шляхи російського імперіалізму», «Чи большевики ведуть до комунізму». 1947 — спів­робітниця редакції під­пільного журналу «Ідея і чин». 21 вересня 1947 заарештований (під час допиту намагалася покінчити життя самогубством), 20 листопада 1948 засуджений до 25-ти років тюремного увʼязне­н­ня. Покара­н­ня від­бувала у Верх­ньоуральській (Челябінська обл.) і Владимирській (Владимирська обл.) вʼязницях, 1969 пере­ведена до табору суворого режиму в с. Лісне, згодом — у с. Барашево Мордовської АРСР (усі — РФ). 21 вересня 1972 звільнена, мешкала у м. Волочиськ. Вулицю у Львові, де проживала З. із родиною, пере­йменована на Зарицьких.