Затиркевич-Карпинська Ганна Петрівна

Визначення і загальна характеристика

ЗАТИРКЕ́ВИЧ-КАРПИ́НСЬКА Ганна Петрівна (дівоче — Ковтуненко; 08(20). 02. 1855, м-ко Срібне, нині смт Черніг. обл. — 12. 09. 1921, м. Ромни, нині Сум. обл.) — актриса, спів­ачка. Закін. Київ. ін­ститут шляхет. дівчат (1871). Після одруже­н­ня з поміщиком Д. Затиркевичем від 1874 проживала в с. Болотниця (нині Талалаїв. р-ну Черніг. обл.) та м. Прилуки (нині Черніг. обл.), де брала участь в аматор. концертах і драм. ви­ставах (зокрема зіграла роль Тетяни у ви­ставі «Москаль-чарівник» І. Котляревського). Успіш. ви­ступ у ролі Одарки в аматор. ви­ставі «Свата­н­ня на Гончарівці» Г. Квітки-Основʼяненка у Ромнах 1882 спонукав її до виходу на профес. сцену. 1883 під час гастролей трупи М. Кропивницького в Полтаві дебютувала під псевд. Прилуцька у комедії М. Старицького «Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка». Того ж року під прі­звищем Затиркевич уві­йшла до складу цієї трупи, дир. якої був М. Старицький, а реж. — М. Кропивницький. Після поділу трупи залишилася з М. Кропивницьким (1885–88), згодом працювала в ін. його трупах (1889–92, 1896–98), у трупі М. Садовського (1892–96). Овдовівши, 1898 вдруге ви­йшла заміж за лікаря І. Карпинського і покинула сцену на 10 р., проживаючи з чоловіком на Пн. Уралі. Після смерті другого чоловіка від­новила сценічну діяльність 1908 як З.-К. Ви­ступала у мандрів. трупах Т. Колесниченка (1908–09), Д. Гайдамаки і О. Суслова (1909–10), Л. Касинкіна (1910), С. Глазуненка і О. Суслова (1911–12), Д. Гайдамаки (1912–15), П. Прохоровича (1916–17); Київ. театрі М. Садовського (1917–19); Держ. нар. театрі під керівництвом П. Саксаганського (Київ, 1919–20). У складі групи акторів колиш. Київ. театру М. Садовського 1920 прибула до Ромен, де до кінця життя ви­ступала в «Укр. трупі при товаристві “Просвіта”» (1920–21). Уві­йшла в історію укр. театру як видатна комедійна актриса, яка не мала суперниць у виконан­ні характер. ролей сварливих і добродуш. бабів та молодиць-цокотух, свекрух і матерів. Рецензенти від­значали її яскравий, соковитий, невичерп. гумор у комедій. ролях і душевну, зворушливу гру в ролях драм. плану, цілковиту єд­ність коміч. елементу з глибоко драматичним. З.-К. досягала цього умі­н­ням фіксувати в памʼяті і мистецьки від­творювати типові характери людей, їхню поведінку у стосунках з іншими, досконалою мімікою, без­доган. нар. вимовою, в якій не губилося жодне слово, вправним, сильним, над­звичайно рухливим голосом, який слухняно рокотав і пере­ливався у всіх тонах, набуваючи такого забарвле­н­ня, якого потребували різні нюанси: від мʼякоулесливого до лайливого, від тонкої іронії до від­вертого нищів. глузува­н­ня. Створила власну виконав. жін. школу, започаткувавши актор. тип коміч. старих бабів у всіх трупах укр. театру корифеїв і на­ступ. десятиліть 20 ст. У драм. репертуарі укр. театру пере­важали пʼєси зі значним муз. компонентом, З.-К. майстерно виконувала вокал. номери у ролях, виділяючись з-поміж тодіш. укр. артисток високим рівнем танц. і вокал. технік. Володіючи сильним і красивим альтом, що пере­ходив у мецо-сопрано, З.-К. створила високомист. образи в опер. та оперетк. ви­ставах: Одарка («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Явдоха Драбиниха, Горпина («Чорноморці», «Утоплена» М. Лисенка), Яциха («Пісні в лицях» М. Кропивницького). У концертах іноді виконувала твори С. Гулака-Артемовського, М. Лисенка (перед­усім на сл. Т. Шевченка), М. Кропивницького. М. Лисенко висловлювався про актор. талант З.-К. як про «виняткове явище на світовій сцені». Її імʼя присвоєно 1926 Ромен. драм. театру (нині не існує).

Ролі: Терпилиха («Наталка Полтавка» І. Котляревського), Одарка («Свата­н­ня на Гончарівці» Г. Квітки-Основʼяненка), Стеха («Назар Стодоля» Т. Шевченка), Риндичка, Стеха, Ганна, Гапка («По ревізії», «Глитай, або ж Павук», «Дві сімʼї», «Зайдиголова» М. Кропивницького), Секлета, Хівря («За двома зайцями», «Сорочинський ярмарок» М. Старицького), Мелашка, Ганна («Наймичка», «Без­талан­на» І. Карпенка-Карого), Лимериха («Лимерівна» Панаса Мирного), Домаха («Світова річ» О. Пчілки), Параска, Василина («Нахмарило», «Степовий гість» Б. Грінченка), Степанида («Лісова квітка» Л. Яновської), Василина («На перші гулі» С. Васильченка), Софія («Про що тирса шелестіла» С. Черкасенка), Сторожиха («Осінь» О. Олеся), Пульхера («Брехня» В. Вин­ниченка), Пошльопкіна («Ревізор» М. Гоголя в укр. перекл. О. Коваленка).

Літ.: П[исане]цький К. Г. Затиркевич-Карпинська // Зоря. 1892. № 11; Анна Петровна Затыркевич-Карпинская // Корифеи укр. сцены. К., 1901; Уманов-Каплуновский В. А. П. Затыркевич: По поводу двадцатилетия ее артистич. деятельности // Север. 1902. № 9; Його ж. О гастролях А. Затыркевич в труп­пе Суслова в Санкт-Петербурге // Там само. № 15; Його ж. Два юбилея (М. К. Заньковецкая и А. П. Затыркевич) // Истор. вест. 1907. № 5; Вінок на труну Ганни Петрівни Затиркевич-Карпинської. Ромен, 1921; Марʼяненко І. Минуле українського театру. К., 1953; Вишня Остап. Ганна Петрівна Затиркевич-Карпинська (Сто літ з дня народже­н­ня) // Україна. 1956. № 2; Дібровенко М. Г. П. Затиркевич-Карпинська. К., 1956; Тобілевич С. Мої стежки і зу­стрічі. К., 1957; Коваленко П. Незабутнє. К., 1962; Кротевич Є. Київські зу­стрічі. К., 1963; Слово про Ганну Затиркевич-Карпинську. К., 1966; Український драматичний театр: У 2 т. Т. 1. К., 1967.

Р. Я. Пилипчук

Завантажити статтю