ЗАТИРКЕ́ВИЧ-КАРПИ́НСЬКА Ганна Петрівна (дівоче — Ковтуненко; 08(20). 02. 1855, м-ко Срібне, нині смт Чернігівської обл. — 12. 09. 1921, м. Ромни, нині Сумської обл.) — актриса, спів­ачка. Закінчила Київський ін­ститут шляхетних дівчат (1871). Після одруже­н­ня з поміщиком Д. Затиркевичем від 1874 проживала в с. Болотниця (нині Талалаївського р-ну Чернігівської обл.) та м. Прилуки (нині Чернігівська обл.), де брала участь в аматорських концертах і драматичних ви­ставах (зокрема зіграла роль Тетяни у ви­ставі «Москаль-чарівник» І. Котляревського). Успішний ви­ступ у ролі Одарки в аматорській ви­ставі «Свата­н­ня на Гончарівці» Г. Квітки-Основʼяненка у Ромнах 1882 спонукав її до виходу на професійну сцену. 1883 під час гастролей трупи М. Кропивницького в Полтаві дебютувала під псевдонімом Прилуцька у комедії М. Старицького «Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка». Того ж року під прі­звищем Затиркевич уві­йшла до складу цієї трупи, директор якої був М. Старицький, а режисер — М. Кропивницький. Після поділу трупи залишилася з М. Кропивницьким (1885–88), згодом працювала в інших його трупах (1889–92, 1896–98), у трупі М. Садовського (1892–96). Овдовівши, 1898 вдруге ви­йшла заміж за лікаря І. Карпинського і покинула сцену на 10 років, проживаючи з чоловіком на Пів­нічному Уралі. Після смерті другого чоловіка від­новила сценічну діяльність 1908 як З.-К. Ви­ступала у мандрівних трупах Т. Колесниченка (1908–09), Д. Гайдамаки і О. Суслова (1909–10), Л. Касинкіна (1910), С. Глазуненка і О. Суслова (1911–12), Д. Гайдамаки (1912–15), П. Прохоровича (1916–17); Київському театрі М. Садовського (1917–19); Державному народному театрі під керівництвом П. Саксаганського (Київ, 1919–20). У складі групи акторів колишнього Київського театру М. Садовського 1920 прибула до Ромен, де до кінця життя ви­ступала в «Українській трупі при товаристві “Просвіта”» (1920–21). Уві­йшла в історію українського театру як видатна комедійна актриса, яка не мала суперниць у виконан­ні характерних ролей сварливих і добродушних бабів та молодиць-цокотух, свекрух і матерів. Рецензенти від­значали її яскравий, соковитий, невичерпний гумор у комедійних ролях і душевну, зворушливу гру в ролях драматичного плану, цілковиту єд­ність комічного елементу з глибоко драматичним. З.-К. досягала цього умі­н­ням фіксувати в памʼяті і мистецьки від­творювати типові характери людей, їхню поведінку у стосунках з іншими, досконалою мімікою, без­доган­ною народною вимовою, в якій не губилося жодне слово, вправним, сильним, над­звичайно рухливим голосом, який слухняно рокотав і пере­ливався у всіх тонах, набуваючи такого забарвле­н­ня, якого потребували різні нюанси: від мʼякоулесливого до лайливого, від тонкої іронії до від­вертого нищівного глузува­н­ня. Створила власну виконавську жіночу школу, започаткувавши акторський тип комічних старих бабів у всіх трупах українського театру корифеїв і на­ступних століть 20 ст. У драматичному репертуарі українського театру пере­важали пʼєси зі значним музичним компонентом, З.-К. майстерно виконувала вокальні номери у ролях, виділяючись з-поміж тодішніх українських артисток високим рівнем танцювальної і вокальної технік. Володіючи сильним і красивим альтом, що пере­ходив у мецо-сопрано, З.-К. створила високомистецькі образи в оперних та опереткових ви­ставах: Одарка («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Явдоха Драбиниха, Горпина («Чорноморці», «Утоплена» М. Лисенка), Яциха («Пісні в лицях» М. Кропивницького). У концертах іноді виконувала твори С. Гулака-Артемовського, М. Лисенка (перед­усім на слова Т. Шевченка), М. Кропивницького. М. Лисенко висловлювався про акторський талант З.-К. як про «виняткове явище на світовій сцені». Її імʼя присвоєно 1926 Роменському драматичному театру (нині не існує).