Захист дипломатичний

Визначення і загальна характеристика

ЗА́ХИСТ ДИПЛОМАТИ́ЧНИЙ — викона­н­ня процедур, що мають на меті реалізацію від­повід­альності держави за шкоду, зав­дану іноземцю, а також забезпече­н­ня чи поновле­н­ня його прав. З. д. надає держава згідно з між­нар. правом по дипломат. ка­налах своїм громадянам із метою забезпече­н­ня чи поновле­н­ня їхніх прав та інтересів, порушених іноз. державою, шляхом висуне­н­ня ін. державі претензій чи заявле­н­ня протесту із вимогою від­шкодува­н­ня зав­даних збитків, поновле­н­ня або забезпече­н­ня прав. Від­повід­но до Віден. конвенції про дипломат. зносини 1961 держави захищають інтереси громадян за кордоном у межах, окреслених між­нар. правом, через свої дипломатичні пред­ставництва. У рамках З. д. посольство консультує своїх громадян з усіх питань, що стосуються їхнього пере­бува­н­ня в певній країні, робить запити з приводу захисту інтересів своєї держави та її громадян, а в необхід. випадках заявляє протести й робить по­да­н­ня кер-ву країни пере­бува­н­ня. З. д. повинен здійснюватись у межах норм законодавства країни пере­бува­н­ня та її між­нар. зобовʼязань. Його мета — забезпече­н­ня правового режиму іноземців стосовно своїх громадян на тер. певної держави. У випадку поруше­н­ня власним громадянином законодавства країни пере­бува­н­ня З. д. зводиться до зʼясува­н­ня фактів правопоруше­н­ня та на­да­н­ня громадянинові необхід. правової допомоги. З. д. є ін­ститутом як між­нар., так і внутр.-держ. права. За між­нар. правом будь-яка держава має право, але не зобовʼязана надавати З. д. своїм громадянам на тер. інших держав (у своїх взаємовід­носинах вони повин­ні поважати це право). У широкому сенсі до З. д. від­носять також консул. захист, який полягає у забезпечен­ні консул. службою прав та інтересів громадян країни, що пред­ставляє, з викори­ста­н­ням місц. засобів правового захисту та зверне­н­ня до місц. влади держави пере­бува­н­ня. Такий захист перед­бачений Віден. конвенцією про консул. зносини 1963.

За внутр.-держ. правом більшості країн на­да­н­ня З. д. своїм громадянам за кордоном є обовʼязковим (зокрема згідно зі ст. 25 Кон­ституції Україна гарантує захист своїм громадянам, які знаходяться за її межами). У такому випадку громадяни мають право вимагати від своєї держави на­да­н­ня їм З. д. при пере­буван­ні в ін. країні, а держава громадянства зобовʼязана надавати цей захист. В окремих випадках за спец. домовленістю можливий також З. д. громадян третіх країн (делегов. захист). З. д. ґрунтується на нормах між­нар. звичаєвого права та може перед­бачатись і регламентуватись положе­н­нями між­нар. договорів. Право держави на З. д. своїх громадян не залежить без­посередньо від наявності проха­н­ня зацікавленої особи, хоча деякі з них на­да­н­ня З. д. залишають на роз­суд дипломат. пред­ставництва та консул. установи. За таких об­ставин громадяни цих країн, пере­буваючи за кордоном, мають право лише просити про на­да­н­ня З. д. При його здійснен­ні (як і в процесі діяльності посольства загалом) не повин­но від­буватися втруча­н­ня у справи, які входять до внутр. компетенції держави пере­бува­н­ня. Перед за­стосовува­н­ням засобів З. д. посольство повин­но пере­конатися у тому, що громадянам або органам його країни від­мовлено в засобах судового захисту або всі засоби, перед­бачені цим законодавством для поновле­н­ня порушених прав, уже вичерпані й не дали результату. З. д. може надаватись тільки громадянам чи держ. органам країни, права якої захищені певним посольством. Апатриди й біпатриди (особи, які взагалі не мають громадянства та особи, які мають громадянство однієї чи більше держав одночасно), а також громадяни й органи іноз. держави за­звичай не можуть роз­раховувати на за­ступництво іноз. для них посольства, якщо це не зумовлено крайньою необхідністю й не є предметом спец. домовленості, угоди між зацікавленими державами, як це перед­бачено Віден. конвенцією про дипломат. зносини 1961. Здійсне­н­ня функції З. д. — най­складніша сфера діяльності посольства, оскільки кожен індивід знаходиться під владою держави, на тер. якої він пере­буває. Це стосується і громадян іноз. країн, які знаходяться на тер. ін. держави й зобовʼязані під­корятись її правопорядку. У результаті виникає ситуація, за якої іноземці опиняються під юрисдикцією двох держав — країни громадянства й тієї, на чиїй тер. пере­бувають у даний час. За таких умов З. д., регламентов. між­нар. правом, повинен здійснюватися таким чином, щоб уникнути зі­ткне­н­ня цих двох юрисдикцій.

О. В. Задорожній

Завантажити статтю