Захист інформації
Визначення і загальна характеристика
ЗА́ХИСТ ІНФОРМА́ЦІЇ — сукупність заходів, спрямованих на запобігання порушенню конфіденційності, цілісності, доступності інформації, здійсненню її несанкціонованої модифікації. Захисту підлягає інформація у будь-якій формі чи відображенні, дані і програми автоматизованих систем, неправомірні дії з якими можуть зашкодити власникові, користувачеві чи іншим учасникам інформаційної діяльності, призвівши до серйозних втрат у галузях науково-технічної, адміністративно-господарської та комерційної діяльності організацій, підприємств і держави. Методи захисту закритої та конфіденційної інформації розрізняють за ступенем надійності, при визначенні достатнього рівня якого користуються моделями захисту об’єктів (підприємств та організацій різних форм власності), що дають змогу оцінити кількість і якість технічних засобів для досягнення результату. Гостра необхідність захисту інформації у сучасних умовах спричинена:
- масовим розповсюдженням і ускладненням інформаційних технологій;
- потребою в захисті не лише державної та військової, але й промислової, комерційної, фінансової таємниць;
- зростанням можливості несанкціонованого впливу на інформацію в процесі її зберігання, передачі та обробки.
- тотальну (дає загальне оглядове уявлення про певну проблему);
- поточну, або оперативну;
- конкретну;
- непряму (підтверджує чи спростовує певну інформацію);
- оцінювальну (пояснює події та дає прогноз щодо їх розвитку).
- організаційно-режимне забезпечення робіт;
- захист від несанкціонованого доступу і технічної розвідки;
- охоронна та пожежна сигналізації.
- радіоканали,
- акустичні канали,
- електричні канали,
- візуально-оптичні канали,
- матеріально-речові канали.
Історична довідка
Незважаючи на те, що методи й засоби захисту інформації, а разом з ними і розвідки, постійно розвиваються та вдосконалюються, їхня суть віддавна в основному незмінна. Перші документальні відомості про захист інформації та розвідку датовані 18 століттям до нашої ери. Китайський генерал і військовий теоретик 4 століття до нашої ери Сунь Цзи у трактаті «Мистецтво війни» описав особливості й види розвідки та протидію їй, вивівши як аксіому: «Знай ворога, і знай себе — і можеш боротися в сотнях битв, не боячись поразки». У середні віки розвідка та контррозвідка набули поширення у Ватикані, що відображено у проведенні папської політики. У Росії історія спецслужб бере початок від опричнини, створеної 1565 року царем Іваном IV Грозним. У Російській імперії зовнішньою розвідкою займалося Міністерство закордонних справ, а питаннями захисту інформації та контррозвідкою — Генеральний штаб армії. Українська розвідка та контррозвідка започаткувалася на Запорозькій Січі. Так, під час національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького Українська таємна служба за якістю та результативністю діяльності була однією з кращих у Європі. У СРСР розвідкою і захистом інформації займався Комітет державної безпеки при Раді Міністрів СРСР.
У незалежній Україні захисту інформації присвячено діяльність Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, що постала 2006 на базі Департаменту спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації СБУ як центрального органу виконавчої влади зі спеціальним статусом, основне завдання якого — реалізація державної політики у сфері захисту державних інформаційних ресурсів у мережі передачі даних, забезпечення функціонування державної системи урядового зв’язку, національної системи конфіденційного зв’язку, технічного та криптографічного захисту інформації. Законом України охороняється як відкрита інформація (зокрема бібліотечні та архівні фонди), так і інформація з обмеженим доступом — державна, банківська, комерційна таємниці (адвокатська, лікарська), таємниця листування, телефонних розмов, телеграфних та інших повідомлень, що передаються засобами зв’язку, відомості про особу, особиста та сімейна таємниці.
Наукове вивчення захисту інформації
Наукові дослідження у галузі захисту інформації проводять у двох напрямах: перший полягає в розкритті природи явищ, що призводять до порушення цілісності, доступності, конфіденційності, достовірності інформації; другий — у розробленні практичних методів протидії цим явищам. З метою забезпечення фактичної бази, необхідної для розвитку обох напрямів, вивчають статистику та причини порушень, порушників і застосовані ними прийоми, обставини, за яких було виявлене порушення. З іншого боку, для визначення необхідних і достатніх умов захищеності інформації проводять інтенсивні роботи з моделювання систем захисту інформації. Розробки українських вчених займають провідне місце в розвитку наукового напряму з захисту інформації. Уперше в СРСР опублікував раніше закриті роботи уродженець України, професор Московського інженерно-фізичного інституту В. Герасименко. Захисту інформації присвячено праці І. Коваленка, В. Задираки, І. Горбенка, В. Дудикевича, Г. Кузнецова, В. Поповського, Л. Скрипника, В. Хорошка, М. Шелеста, В. Шокала, наукові школи яких діють на базі провідних ВНЗів України: Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут», Національного авіаційного університету (Київ), Харківського університету радіоелектроніки, Національного університету «Львівська політехніка», Національного гірничого університету (Дніпропетровськ), Державного університету інформаційно-комунікаційних технологій, Національної академії СБУ (обидва — Київ). Загалом підготовку спеціалістів із захисту інформації здійснюють у 28-ми ВНЗах України. Наукові дослідження із захисту інформації публікують у журналах «Захист інформації», «Сучасний захист інформації», «Вісник Державного університету інформаційно-комунікаційних технологій», «Інформаційні технології та системи» та ін.
Рекомендована література
Завантажити статтю
