Земельне право

ЗЕМЕ́ЛЬНЕ ПРА́ВО – сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини щодо використання та охорони землі. Регламентує держ. і самоврядне упр. земел. фондом; збереження та охорону землі як природ. ресурсу, простор. операц. базису, предмета та засобу виробництва з метою організації її рац. використання, відтворення й поліпшення родючості ґрунтів; охорону прав і закон. інтересів суб’єктів земел. відносин. В основу З. п. України покладено принципи, викладені в Земел. кодексі України (див. Земельні кодекси). Різнобіч. характер земел. відносин, зумовлений станом землі, що є, з одного боку, об’єктом власності, нерухомим майном, а з ін. — частиною природ. середовища, визначив особливості методів З. п. Вони полягають у сукупності різних способів впливу на учасників земел. відносин, властивих як приват., так і публіч. праву. З. п. складають групи земельно-правових норм, що регулюють однорідні види земел. відносин, об’єднані у земельно-правові інститути. Система З. п. об’єднує земел.-правові інститути, кожен з яких виконує окремі функції у чіткій послідовності. Наукові дослідження у галузі З. п. проводять науковці Інституту держави і права НАНУ (Київ), Нац. юрид. академії України (Харків), Одес. юрид. академії, юрид. факультетів Київ. і Львів. університетів та ін.

Літ.: Екологічне право. Особлива частина: Підруч. 2001; Семчик В., Кулинич П., Шульга М. Земельне право України. Академічний курс: Підруч. 2008 (обидва — Київ).

П. Ф. Кулинич

Рекомендована література

Екологічне право. Особлива частина: Підруч. 2001;
Семчик В., Кулинич П., Шульга М. Земельне право України. Академічний курс: Підруч. 2008 (обидва – Київ).