Земляк Василь Сидорович

Визначення і загальна характеристика

ЗЕМЛЯ́К Василь (справж. — Вацик Василь Сидорович; 23. 04. 1923, с. Конюшівка, нині Липовец. р-ну Вінн. обл. — 17. 03. 1977, Київ) — письмен­ник, сценарист. Член СПУ (1957), СКінУ. Учасник 2-ї світової війни (командир партизан. загону). Навч. у Харків. авіац. училищі (1940–41), закін. Житомир. с.-г. ін­ститут (1953). Від 1946 працював у пресі, гол. ред. видавництва «Молодь» (Київ). 1963–69 — на Київ. кіностудії худож. фільмів ім. О. Довженка: гол. ред., від 1964 — керівник сценар. майстерні. Друкуватися почав від 1945. У перших оповіда­н­нях і нарисах («Родина Сосніних», «Вони залишились неві­домими», «Дочка лісника» та ін.) зобразив недавнє воєн­не минуле. У повістях про повоєн­не село «Рідна сторона» (1956) і «Камʼяний Брід» (1957) правдиво по­дані жит­тєві колізії, виразні характери, типові конфлікти того часу склали досить цілісний образ укр. Поді­л­ля, яке З. добре знав. Ідейний пафос повістей — спів­чу­т­тя до нелегкої долі хлібороба, утвердже­н­ня любові до рідної землі, батьківщини. Повісті «Гнівний Стратіон» (1960) і «Під­полковник Шиманський» (1966) тематично споріднені з оповіда­н­нями кін. 40–50-х рр. про партизан. боротьбу на окупов. Україні. Оперті на реал. факти, обʼ­єд­нані спільними героями, вони свідчать про прагне­н­ня автора до дедалі глибшого худож. освоє­н­ня спо­стереженого в житті. Умовність, фантазія, індивідуалізов. інтер­претація подій та образів виразно по­значають його письмен­ниц. стиль. До воєн. циклу належить також повість «Ніч без милосердя» (1973), в центрі якої — двобій жорстокості і доброти, протилежних морал. концепцій, що вимірюються ціною життя. Найбільше ви­зна­н­ня здобули романи «Лебедина зграя» (1971; за його мотивами знято х/ф «Вавилон ХХ», 1979, реж. І. Миколайчук, Київ. кіностудія худож. фільмів ім. О. Довженка) та «Зелені Млини» (1976), що становлять дилогію (Державна премія України імені Тараса Шевченка, 1978). Перший роман дилогії по суті утвердив в укр. літературі цілу течію, умовно на­звану в критиці химерною прозою. Укр. Побуж­жя, сфокусоване в долі с. Вавилон, є істотною часткою історії всього народу від рев. пере­творень 1920-х рр., коли виникали перші комуни, і до визволе­н­ня краю від нім. окупантів 1944. Прикметна ознака дилогії — багатство й художня виразність соц.-психол. типажу, колоритних і значних характерів. У планах лишилася задумана 3-я ч. твору — «Веселі Боковеньки». 1956–63 написав низку кіноповістей: «Олесь Чоботар», «Остан­ній патрон» та ін. За його сценаріями на Київ. кіностудії худож. фільмів ім. О. Довженка знято х/ф «Люди моєї долини» (спів­авт., 1960, реж. С. Навроцький), «Новели Красного дому» (1963, реж. М. Мащенко, І. Вєтров), «На Київському напрямку» (1968, реж. В. Денисенко), на Одес. кіностудії — «Дочка Стратіона» (1964, реж. В. Левін). Найпопулярніші твори З. пере­кладено багатьма мовами народів колиш. СРСР, а також болгар., польс., чес., нім., румун., угор. мовами. У Києві на будинку по вул. М. Коцюбинського, № 2, де жив З., встановлено мемор. дошку; Центр. міську бібліотеку Житомира на­звано його імʼям.

Тв.: Чарівний кінь. 1978; Заповіт любові: Оповіда­н­ня, стат­ті, ви­ступи. 1983; Твори: У 4 т. 1983–84 (усі — Київ).

Літ.: Зарудний М. Володар чарівного коня // Земляк В. Чарівний кінь. К., 1978; Загребельний П. Неначе дух невпокореності // Загребельний П. Неложними устами. К., 1981; Жулинський М. «Я поведу вас у вічність» // Твори: У 4 т. Т. 1. К., 1983; Володар чарівного коня: Спогади, стат­ті, вірші про Василя Земляка // Земляк В. Заповіт любові: Оповіда­н­ня, стат­ті, ви­ступи. К., 1983; Скрипник А. Повертаючись до Вавілона... // ЛУ. 1988, 13 жовт.; Слабошпицький М. Василь Земляк: Нарис життя і творчості. К., 1994; Лабінський М. Химерна проза Василя Земляка // Памʼять століть. 2008. № 3.

Г. М. Сивокінь

Завантажити статтю