ЗЕ́РОВ Дмитро Костянтинович (08(20). 09. 1895, м. Зіньків, нині Полтав. обл. — 20. 12. 1971, Київ) — ботанік. Чоловік Марії, батько Марини, брат Костянтина, Миколи та Михайла (див. М. Орест) Зерових. Канд. природн. (1922), д-р біол. (1937) н., професор (1936), академік АН УРСР (1948). Заслужений діяч науки УРСР (1965). Державна премія УРСР у галузі науки і техніки (1969, 1983 — посмертно). Державні нагороди СРСР. Закін. Київський університет (1922). У 1920–57 працював у Київ. ІНО та університеті (в остан­ньому від 1933 очолював каф. морфології та систематики нижчих рослин); водночас від 1921 — у системі АН УРСР: 1931–41 та 1944–46 — завідувач від­ділу бріології, 1941–44 — спор. рослин, 1946–63 — директор, 1963 — організатор та від­тоді — керівник від­ділу історії флори і палеоботаніки Ін­ституту ботаніки. Голова Укр. ботан. товариства (1952–71). Гол. ред. «Українського ботанічного журналу» (1948–71), «Щорічника Українського ботанічного товариства» (1959–65), зб. «Досягне­н­ня ботанічної науки на Україні» (1965–68). Відп. ред. 3–12-го т. вид. «Флора УРСР» (1950–65), 1-го т. вид. «Флора лишайників України» (1956), 5-том. «Ви­значника грибів України» (1967–79) та «Определителя листвен­ных мхов средней полосы и юга европейской части СССР» (1970; усі — Київ). Наукові дослідже­н­ня з систематики, флористики та філогенії спор. рослин, болото­знавства, ботан. гео­графії, палеоботаніки, роз­витку ботан. науки в Україні. Здійснив низку екс­педицій у різні регіони СРСР. Ви­вчав ареал. особливості сфагнів, амплітуду мінливості цих мохів; пошире­н­ня ксеротермофіл. печіночників на території України. Досліджував пита­н­ня філогенії рослин. світу, зокрема мохоподібних, за­пропонував філогенет. схеми походже­н­ня й роз­витку архегоніат, описав зміни клімату в голоцені на території України, довів неправомірність уче­н­ня про ксеротерміч. суб­бореал. період.