ЗИ́МНА ВОДА́ (1946–89 — Водяне) — село Пустомитівського ра­йону Львівської області. Знаходиться на р. Зимна Вода (інша назва — Водяний Потік), яка впадає у р. Домажир (притока Верещиці, бас. Дністра), по­близу західної межі Львова. Площа 12,5 км2. Населе­н­ня 9985 осіб (2001), пере­важно українці. З. В. — найлюдніше село Галичини та одне з найбільших в Україні. Через нього проходить залізниця Львів–Перемишль (Польща) та автомагістраль Львів–Шегині–Перемишль. Уперше зга­дано у писем. джерелах під 1435. У 1462 руським воєводою й львівською старо­стою А. Одровонжем і львівською під­коморієм Ю. Струмилом ви­значено межі села, яке належало Я. Ґоломбку. 1556 від нього від­ділили поселе­н­ня Зимновід­ка (нині с. Холодновід­ка; сучасна межа між селами проходить дорогою Львів–Городок). До 1772 та 1918–39 — у межах кордонів Польщі, 1772–1867 — Австрії, 1867–1918 — Австро-Угорщини, від 1939 — УРСР. Від 1607 — у власності Львівської єзуїтської колегії. Після ліквідації ордену єзуїтів 1774 — під управлі­н­ням ав­стрійської урядової адміністрації. Тоді ж по­близу засновано німецьку колонію Кальтвас­сер (нім. Kaltwasser — зимна вода). Під час німецько-фашистської окупації (30 червня 1941 — 27 липня 1944) З. В. і прилеглі села адміністративно входили до міської територію Львова, утворюючи 9-ту дільницю Кальтвас­сер. Після 1946 з неї у під­порядкуван­ні Залізничного ра­йону Львова залишилося лише Рудне, якому ще 1940 було на­дано статус смт. З. В. обʼ­єд­нали з Кальтвас­сером і пере­йменували на Водяне. До 1-ї світової війни зимноводні довколишні ліси, «фабрика кумису», велике Стриховальське озеро, кілька менших ставків, цілющі джерела Лепесина, Бурдяки, Колодієве, Главакова криниця — обʼєкти рекреації. У пів­нічній частині З. В. будували вілли заможні львівʼяни. 1857 у З. В. і Кальтвас­сері проживало 964 особи, 1939 — 3,1 тис. осіб (поляків — 88 %, українців — 6 %, німців — 4 %, євреїв — 2 %). У 1940-х роках більшість поляків і всі німці виїхали на Захід, сюди ж прибули пере­селенці з Лемківщини та Надся­н­ня. У серед. 1950-х років тут оселилася після поверне­н­ня з рад. тюрем і засла­н­ня низка галичан, яким від­мовили у львів. прописці. КДБ називало З. В. «уніатським роз­садником», оскільки у ній мешкало багато монахинь, ви­гнаних із монастирів, колиш. священиків, Владика катакомб. УГКЦ П. Козак. Нині у селі — 2 загальноосвітні школи, дитсадок; Народний дім «Просвіта», бібліотека; дільнична лікарня. Функціонують самодіяльний ансамбль народного танцю, студія танцювального колективу «Гармонія», ансамбль сучасного танцю, хорова капела «Обрій», школа бо­йового гопака імені С. Наливайка. Релігійні громади: 2 — УГКЦ (церква св. апостолів Петра і Павла; церква Івана Богослова — памʼятка архітектури, колишній оборон­ний костел св. Катерини, зведений 1612–35), УАПЦ (церква Всіх святих землі руської). Насипано символічну могилу борцям за волю України. Серед видатних уродженців — польський письмен­ник 16 ст. М. Семп-Шажинські, письмен­ник В. Палинський, брати математики Василь та Ярослав Єлейки.