Зіньків

ЗІНЬКІ́В — село Віньковецького ра­йону Хмельницької області. Центр сільської ради, якій під­порядк. с. Станіславівка. Знаходиться на р. Ушиця (притока Дністра), за 65 км від обл. центру, за 33 км від залізнич. ст. Дунаївці та за 16 км від райцентру. Площа 8,7 км². Насел. 1822 особи (2001), пере­важно українці. На тер. З. виявлено залишки поселень доби міді (4–3 тис. до н. е.) та бронзи (1 тис. до н. е.), трипіл. і черняхів. культур. За твердже­н­ням М. Грушевського («Акти Барського староства»), назва села походить від імені шляхтича Зінка Короча, який у 14 ст. будував осади на Поділ­лі. Вперше згадується під 1404 у дарчій грамоті короля Владислава ІІ Яґайла. За нею З. з околицями та Сатанів (нині смт Городоцького р-ну Хмельн. обл.) отримав камʼянец. староста П. Шафранець. Від 1432 — у власності П. Одровонжа. У серед. 15 ст. тут збудовано домінікан. костел (1450, у числі перших 5-ти на Поділ­лі) та для захисту від татар. набігів замок (кілька разів за­знавав руйнації; донині збереглися залишки однієї з веж). 1458 А. Одровонж з до­зволу короля Казимира надав поселен­ню Маґдебур. право (1566 під­тверджено та встановлено 2 щоріч. ярмарки і щопонеділка торги). Згодом маєток належав Сенявським, у 18 ст. — Чарторийським. У 15 — 1-й пол. 16 ст. — центр повіту Поділ. воєводства. За люстрацією 1570 він за кількістю будинків за­ймав 4-е м. після Камʼянця-Подільського, Бару й Хмільника та 6-е м. за збором податків. 1578 тут проживало 1375, 1629 — 4986 осіб. Жит. брали участь у Визв. війні під приводом Б. Хмельницького та гайдамац. русі. У серед. 17 ст. З. занепав. 1661 тут налічувалося лише 20 православ. і 1 євр. оселя. 1672–99 — у межах кордонів Осман. імперії. У 2-й пол. 18 ст. З. про­гресував як торг.-ремісн. центр краю. Був у числі поділ. міст, які мали цехову організацію ремесла. У цей період діяли мідний завод, низка броварень, на Ушиці — 7 водяних млинів. 1774 З. як посаг пере­йшов до князя Л. Віртемберзького. Після 2-го поділу Польщі 1793 — повіт. центр Рос. імперії. Від 1804 — містечко, волос. центр Летичів. пов. Поділ. губ. 1843 З. про­дано в казну. 1888 чех В. Девішик від­крив один з найбільших на Поділ­лі медопивовар. заводів (працював до 1990-х рр.). 1913 у З. проведено губерн. ви­ставку гончар. виробів. Двадцять вісім місц. гончарів отримали похвал. грамоти та грош. премії, Я. Бацуцу нагороджено великою бронз. меда­л­лю. У 2-й пол. 19 ст. у м-ку діяло 4 церк.-парафіял. школи, 7 євр. шкіл. 1873 створ. однокласне училище. На поч. 20 ст. у З. налічувалося 7015 мешканців, з них 3092 євреї. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1923–31 — райцентр. 1936–37 у З. ре­пресовано 55 осіб. Від 10 липня 1941 до 27 березня 1944 — під нім.-фашист. окупацією. Нацисти у З. роз­стріляли бл. 3-х тис. євреїв. Нині у селі працюють 7 с.-г. під­приємств, ковбас. і мебл. цехи. Є заг.-осв. школа, дитсадок; 3 клуби, 3 б-ки, музей; дільнична лікарня, фельдшер.-акушер. пункт. Памʼят- ки архітектури: Свято-Троїц. церква (1521), Свято-Троїц. костел (1450), Свято-Михайлів. церква (1769). Встановлено памʼятник воїнам-односельчанам, які загинули під час 2-ї світової війни. Серед видат. уродженців — церк. діяч В. Боровський, право­знавець В. Васильєва, історик Є. Сташевський, лікарі О. Берлянд і В. Левицький.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю