ЗʼЇЗД ПОНЕВО́ЛЕНИХ НАРО́ДІВ 1917 — зʼїзд пред­ставників народів і областей, які прагнули федеративної пере­будови колишньої Російської імперії. Ін. назва — зʼїзд народів Росії. Від­бувся 8–15(21–28) вересня у Києві з ініціативи УЦР (проходив у приміщен­ні пед. музею). Роботі зʼ­їзду пере­дувало прийня­т­тя ІІ Універсалу УЦР, який, з одного боку, закріпив статус Ген. Секретаріату УЦР як кра­йового органу виконав. влади, а з ін. — містив положе­н­ня, від­повід­но до яких реалізація нац.-персонал. автономії України залежала від склика­н­ня Всерос. Установ. зборів. На зʼїзд прибули пред­ставники грузинів, латишів, литовців, татар, євреїв, білорусів, естонців, молдован, дон. козаків, Союзу козац. військ та бурятів (загалом 93 особи). Пред­ставники рос. інтелігенції на зʼїзд не прибули, продемонструвавши цим, що рос. інтелігенція, як і Тимчас. уряд, залишаються на позиціях централізації та русифікації. Пред­ставником від Росії був зрусифіков. кадет укр. походже­н­ня М. Славинський. Дві третини учасників належали до різних соціаліст. партій. Це по­значилося на на­строях делегатів і роботі зʼ­їзду, а також на винесених ним оцінках політ. подій. Укр. націю пред­ставляли лише автономісти (само­стійників туди не допустили). М. Грушевський вважав, що 8 днів роботи зʼ­їзду були справж. святом єд­на­н­ня поневолених народів колиш. Рос. імперії. Делегати від­значили провід­ну роль України у пере­будові імперії на нових засадах, під­тримали її політ. курс на автономію. Загалом склад зʼ­їзду від­дзеркалював рівень тогочас. політ. думки, в якій ідеї федералізму пере­важали над само­стійницькими. Хоча федералізм для учасників форуму означав не від­мову від нац. незалежності, а найдоцільнішу на той час форму її здійсне­н­ня. Крім литовців і поляків, які об­стоювали свою повну держ. незалежність, та євр. делегатів, які порушували пита­н­ня утворе­н­ня євр. держави в Палестині, решта пред­ставників нац. рухів під­тримала ідею пере­творе­н­ня колиш. Рос. імперії на федеративну демократ. республіку. М. Грушевський чітко ви­значив позицію укр. сторони і свою концепцію федералізму: «Україна не йде через федералізм до само­стійності, бо державна незалежність лежить не перед нами, а за нами. Ми вже раніше обʼ­єд­налися з Росією як незалежна держава і своїх прав ніколи не зрікалися… Ми не будемо казати, що любимо російську республіку, бо до сеї пори ми від неї нічого доброго для себе не бачили…». Зʼїзд ухвалив низку по­станов про нац.-персонал. автономію (ви­знаючи її необхідність), заг.-держ. та кра­йові мови, Установчі збори, Раду народів у Києві (склад ради та її компетенція) та Раду національностей при тимчас. управлін­ні. Крім цього, прийняв окремі ухвали стосовно польс., білорус., латис., литов. народностей, а також козацтва. На зʼ­їзді обрано Раду народів, яка мала пере­бувати в Києві й очолювати роботу зі створе­н­ня РФ на теренах колиш. Рос. імперії, та її голову — М. Грушевського. Одним із перших заходів Ради народів стало вид. окремого журналу, присвяч. ідеї федерації і справі практич. втіле­н­ня її в життя. Найважливіший документ зʼ­їзду — по­станова «Про федеративний устрій Російської держави», в якій засуджувалася надмірна централізація влади, що гальмувало роз­виток держави.